Категорія: Промислова політика

Вже багато років Україна не має ефективної інноваційної стратегії, яка б визнавалась та підтримувалась всіма категоріями вітчизняних інноваторів та експертних спільнот. Особливо важкою є ситуація в промисловості – в цій сфері всі уряди попередніх років не змогли запропонувати дієвих змін, й тренд загальної деіндустріалізації економіки країни став домінувати в попередні роки. Сьогодні, війна може остаточно поховати ще існуючі залишки науки та інновацій в промисловому середовищі. Але вона створює й нові можливості. Чи зможемо ми скористатись ними в тому стані відносин акторів інноваційних екосистем, які склався в останні роки? Чи все-ж, ці відносини потребують радикальних змін та перезавантаження? Розбираємось – це перша публікації з серії, яку ми запускаємо в експертному середовищі Industry4Ukraine.

У травні Уряд запустив низку консультацій з бізнес-спільнотами й розпочав збір пропозицій для відновлення економіки в повоєнний період. Не дивлячись на всі їх переваги, корисність і необхідність, Аналітичний центр УКА визнає, що необхідно готувати власні пропозиції та програми дій – у більш цілісних та системних форматах і відповідно до сфери нашої місії та сфер спеціалізації. Отже, визначмо, якими мають бути наші керівні принципи та правила дій при розробці таких документів.

Breaking the wall, або Building the wall – 2 розповсюджені меми в комунікаціях та управлінських практиках. Особливо, в управлінні змінами, адже крос-функційні бар’єри, які є головними викликами в проведенні змін, частіше всього й візуалізують та асоціюють зі стінами.

В 2018 з АППАУ вийшов документ під назвою «Створення інноваційних екосистем промислових хайтек», але де радше йшлося саме про інтеграцію ЗВО в ринкове середовище.  Його цікаво переглядати сьогодні з точки зору як пройденого шляху, так і зокрема в аспектах «зносу стіни» між бізнесом та наукою. Тема ‘breaking walls’ фігурує в цьому документі як окремий напрям змін, й він пропонує для цього ряд опцій.

Ключовими драйверами розвитку сучасної промисловості є декарбонізація та дигіталізація. Саме ця 2D-парадигма буде обумовлювати ландшафт та вектори розвитку як галузей, так і окремих підприємств до точки біфуркації 2030 року – зеленого, енергетичного переходу, тобто переходу до низьковуглецевої економіки. З одного боку процеси декарбонізації є серйозним викликом саме для промисловості, у зв’язку з тим, що потребують кардинально реформувати виробничі процеси та ланцюги створення вартості, а з іншого, – можуть стати стимулом використання широкого спектру технологій Індустрії 4.0-5.0, та потужним механізмом переходу до моделей сталого виробництва, та розвитку.

Експерти в будь-якій сфері – найбільша цінність суспільства. Від висококваліфікованих фахівців в робітничих професіях, сертифікованих програмістів й до державних службовців, країна потребує сотні тисяч таких людей, здатних показувати кращі результати, кожен на своєму місці. В сфері державотворення так само існує сотні вузьких ніш, де результат залежить від вміння спочатку знайти, а потім консолідувати справжніх професіоналів своєї справи. Стаття описує досвід, накопичений в Асоціації «підприємств промислової автоматизації України» (АППАУ).