Вже багато років Україна не має ефективної інноваційної стратегії, яка б визнавалась та підтримувалась всіма категоріями вітчизняних інноваторів та експертних спільнот. Особливо важкою є ситуація в промисловості – в цій сфері всі уряди попередніх років не змогли запропонувати дієвих змін, й тренд загальної деіндустріалізації економіки країни став домінувати в попередні роки. Сьогодні, війна може остаточно поховати ще існуючі залишки науки та інновацій в промисловому середовищі. Але вона створює й нові можливості. Чи зможемо ми скористатись ними в тому стані відносин акторів інноваційних екосистем, які склався в останні роки? Чи все-ж, ці відносини потребують радикальних змін та перезавантаження? Розбираємось – це перша публікації з серії, яку ми запускаємо в експертному середовищі Industry4Ukraine.
Огляд показників інноваційного середовища до початку війни
Огляд European Innovation Scoreboard 2021 говорить те, що Україна «з’їхала» вниз в своїх показниках інноваційного розвитку в порівнянні з 2014, а багато даних для порівняння просто немає.
Це такі дані як кількість продуктових та процесних інноваторів, категорії з інноваційним потенціалом (але ще не інноватори) тощо. Падіння наявних показників спостерігається по індикаторам як інвестиції в інноваційну діяльність, урядова підтримка R&D, кількість МСП, які зв’язані з іншими.
Згідно Global Innovation Index 2021, Україна посідає 49 місце серед 132 економік. У 2021 році Україна має кращі результати за інноваційними показниками, ніж у попередні роки й посідає третє місце серед 34 країн з нижчим за середній рівень доходу, та загальне 32 місце серед 39 економік Європи. Серед наших кращих показників – традиційно висока якість людського капіталу, а найгірші – це стан інституцій та інфраструктури (відповідно 91 та 94 місця).
Останніми роками в сфері інноваційного розвитку, зокрема, розвитку стартапів надавалось дуже великої уваги, в тому числі від державних структур. Поява та активна діяльність Українського фонду стартапів і який відразу став помітним, ініційована державою. Держава в тій чи іншій мірі підтримала запуск окремих інкубаторів та акселераторів (загалом їх більше 10), Львівської школи стартапів, сприяла піару та просуванню багатьох інших ініціатив, направлених на просування екосистеми стартапів. Якщо до цього додати приватні інвестиції як Unit.city, а також цілої низки великих холдингів, велику кількість та активність посередників – акторів інноваційних екосистем та бізнес – об’єднань з їх ініціативами, тощо – все разом, це створило досить великий хайп на діяльність стартапів. Хайп – як в хорошому сенсі (якісний піар потрібен завжди), так і не дуже – адже одного піару замало.
Очевидно, цей прогрес і є причиною нашого 3-го місця в категорії «не зовсім бідних, але й не багатих» країн світу.
Втім, головне питання – чи змінили ці зусилля картину з інноваціями в промислових секторах? Чи зміцнились наші інституції інноваційного розвитку й покращилась інфраструктура – тобто ті компоненти, за якими (згідно глобального індексу інновацій) ми пасемо задніх?
На нашу думку – ні, ситуація навпаки погіршується. Навіть загальні цифри на глобальній мапі стартапів, кажуть що великих зрушень не видно. Україна посідає там 12 місце в Східній Європі й 50 – в світі, й по обом рейтингам стрілочки показують рух вниз.
Якщо ж говорити про частку чи стан промислових стартапів та МСП у всіх цих рейтингах, то вони традиційно є маргинальними й ця маргинальність, на жаль, зростає. Тобто, які б рейтинги чи звіти по стартап екосистемах ви не взяли, частка промислових сегментів в них буде становити не більше 5-10%. А якщо йти далі, й шукати показники зростання саме серед МСП (а не великих холдингів), картина взагалі буде сумною – значних зрушень ми не бачимо практично по жодних сегментах. На низьку активність МСП – замовників, їх низьку культуру та попит на інновації традиційно нарікають більшість інноваційних акторів – від самих інноваторів, провайдерів та стартапів Індустрії 4.0 – й до університетів та НДІ.
Головні причини відставання
Отже, що не так з нашими промисловими МСП, чому вони так сильно відстають від європейських країн, чому попит є слабким й чому їх так важко долучати їх до інноваційного розвитку?
На думку АППАУ головними причинами є наступні.
- Негласна стратегія «зняття вершків».
Лідерами екосистеми стартапів завжди були застосування, де не потрібно вкладати капітальні інвестиції в інфраструктуру інновацій (лабораторії з їх обладнанням, центри R&D, наукоємні розробки), а достатньо просто мати хороші ідеї та програмістів. А далі пробувати масштабувати новий софт на глобальні ринки. Таким чином, попереду й з великим відривом будуть завжди застосування на рівні програмних розробок і в секторах, які покривають масові ринки й швидко масштабуються – це торгівля, фінанси, охорона здоров’я, автоматизація бізнес-процесів (в будь-яких сферах). Хайп навколо стартапів однозначно націлений на показники, як кількість єдинорогів – стартапів, ринкова вартість яких перевищила 1 млрд доларів США. А не на показники, як вклад стартапів в економіку країни. Тут їх вклад залишається мізерним, й не тільки самих стартапів – вся ІТ-індустрія за оцінкою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) займає аж 92-ге місце по вкладу в промислове заростання зі 100 країн світу. Ця оцінка датована ще 2018 роком, й відтоді ВЕФ не оновлював ці індекси – припускаємо, що вони дещо покращились. Але навряд чи суттєво – ознак цього не видно.
Й мова не тільки про венчурні фонди, орієнтовані на «модні» ІТ-стартапи. Приватний парк Unit.City також слідує цій стратегії – його інкубатор Indax однозначно орієнтований на прості та високотиражовані інновації в промисловості й за цим підходом так само проглядається стратегія швидкої окупності. Між тим, справжні інноваційні розробки в переважній більшості промислових застосувань займають роки праці й дуже рідко відповідають критеріям масштабованості та високого тиражування – кожне виробництво в будь-якій галузі є радше унікальним.
Отже, ця стратегія на швидке повернення інвестицій є зрозумілою для приватних інвесторів, а в чистому вигляді в українських умовах застарілої або взагалі відсутньої інфраструктури розробок веде до єдино можливої стратегії – «зняття вершків» з того що є, й в першу чергу мова про людський капітал.
- Слабкий фокус на deep–tech, промислових стартапах та інноваційних МСП.
Ще одна причина орієнтації стартапів на чистий софт – це слабке фінансування складних та наукоємних розробок (категорія deep-tech стартапів), що є наслідком взагалі слабкого фокусу всіх стейкхолдерів на цій сфері. Як ми вже сказали, все що дорого та складно, потребує значно більших вкладень. Традиційно, стартапи та промислові МСП серед головних перешкод інноваційного розвитку вказують на цей чинник відсутність фінансування.
Але, власне фонди підтримки інновацій існують й значні. Проблема полягає в іншому – українські компанії їх використовують недостатньо та неефективно. Наприклад, в європейських конкурсах Horizon 2020, головного фонду наукоємних розробок з 100+ млрд євро, з 2014 року взяли участь всього 79 малих та середніх українських підприємств (МСП), тоді як польських, наприклад – 520, а чеських – 378. А в його підпрограмі I4MS, яка розрахована на діджиталізацію саме промислових МСП – це буквально одиниці українських МСП, тоді як з країн – сусідів по Східній Європі їх було сотні. Серед топ-переможців різних конкурсів Н2020 Мотор-січ, КБ «Південне», кілька НДІ та Харківський аерокосмічний університет, але які практично не мають відношення до МСП. І ясно, що МСП там практично немає.
Що не так з промоцією цих фондів та грантів – варто розбиратись окремо, але ясно тільки одне – вона є неефективною.
- Відсутні інвестиції в інноваційну інфраструктуру.
Якщо фонди на розробки є, то на інфраструктуру, лабораторії, обладнання практично відсутні. Зокрема, в Україні немає жодної справжньої testbed – знаменитих в Індустрії 4.0 спеціальних стендів, на яких можна тестувати й експериментувати складні апаратно-програмі розробки інтернету речей чи штучного інтелекту, чи цифрових двійників, чи інших ключових для промисловості, сучасних технологій. Подібні стенди вартують понад 1 млн доларів, й звісно жоден приватний інвестор не збирається на це витрачатись. Зазвичай, в розвинутих країнах, подібні стенди та цілі лабораторії створюються за сприяння держави. Вони є ключовими елементами інфраструктури в спеціальних Центрах прикладної експертизи, орієнтованих на ті чи інші прикладні сектори та застосування, й де послуги надаються тим самим МСП. Окрема категорія таких центрів – це Digital Innovation Hubs (DIHs), яких в Україні всього 3 (діючих – 2), тоді як в ЄС їх понад 600. Звісно, тут теж ні про які інвестиції в їх інфраструктуру не йдеться – ніхто поки цим в нашій державі не цікавиться.
Отже, якщо ви не можете ніде показати промисловим МСП, як працюють інноваційні рішення, та як можна знизити ризики в прототипуванні та тестуванні нових рішень тієї ж Індустрії 4.0 – про яку довіру чи просвіту ринку можна говорити?
- Слабка підтримка екосистемних акторів та відсутність єдності серед них.
Громадський сектор, експертне середовище, бізнес-об’єднання – є в Україні досить розвинутими й традиційно їх вирізняють такі кращі якості як проактивність та креативність. Звідси – величезна кількість різних інноваційних акторів та їх ініціатив. Водночас, ці сильні сторони в окремих випадках повністю нівелюються слабкими – як фрагментарність зусиль, відсутність консолідації та стратегії. «3 гетьманів при 2 козаках» можна побачити практично в кожному сегменті інновацій, що зовсім не сприяє ні розумінню стану даного сектору, ні синергії в діях. Наприклад, в сегментах Штучного інтелекту, адитивних технологій, робототехніки чи Інтернету речей ми бачимо по кілька активних лідерів з впливом на середовище, але ніякої дієвої консолідації між ними немає, як немає й єдиної та діючої стратегії розвитку по цих сегментах. Як немає й єдиної цифрової чи інноваційної стратегій на рівні держави.
Але ще гіршим в цих аспектах виглядає те, що чимало державних стейкхолдерів та міжнародних донорів не розуміють роль важливих екосистемних посередників – тобто, тих організацій, які роками системно розвивають інновації на рівні спільнот та експертного середовища. Це не розуміння ролі інституцій громадянського суспільства в розвиток промислових інновацій вперше яскраво прозвучало в наших дослідження 2020 та гайді «Інструменти промислової політики». Одна з ключових тез якого говорить про не належну увагу до інституцій практично всіх стейкхолдерів, включно з самими промисловцями.
Прикладом такої поведінки є політики деяких міжнародних донорів в Україні, які чимало інвестують в розвиток інновацій та діджиталізації на рівні МСП, але чомусь «в упор» не бачать тих бізнес-об’єднань (як інституцій), які вже постійно виконують велику промоційну та просвітню роботу на рівні МСП. Подібні дії, звичайно, не сприяють розвитку довіри та єднання між акторами ринку, а навпаки посилює конкуренцію між ними. Донори також слабо розуміють роль інноваційної інфраструктури – як і більшість державних акторів вони орієнтовані на «швидкі результати», замість того, щоб зміцнювати коріння інноваційних екосистем. Прикладом є АППАУ – жодна з наших пропозицій з розвитку промислових екосистем не отримала бодай якоїсь уваги та підтримки від донорів, чи центральних органів виконавчої влади. Про деякі з них, націлені на ключові елементи екосистем (як Центри 4.0, вони ж DIH) ми говоримо понад 5 років – але «віз і нині там».
- Відсутність єдиних пріоритетів та стратегії розвитку.
Всі вказані вище чинники є наслідком однієї головної причини – відсутності стратегії інноваційного та цифрового розвитку. Зайве багато коментувати численні спроби їх створення, але факт залишається фактом – діючих стратегій розвитку в сфері інновацій, діджиталізації, промисловості, розвитку МСП тощо, – в Україні до початку війни не було. Окремі елементи фігурували в проекті Національної економічної стратегії 2030. Але, як ми знаємо, й вона була прийнята в 2021 радше декларативно, а головні кошти державного бюджету направлялись на статті та проекти, керовані радше в ручному режимі з офісу президента. Й серед яких інновації та діджиталізація для промислових МСП виглядали примарно.
Що вже змінила війна
Якщо коротко й одним реченням – війна значно посилила процеси деградації інноваційних екосистем промислових хайтек секторів й, в першу чергу, серед промислових МСП. Причини на поверхні:
- Більше 40% МСП просто зупинили свою роботу.
- Тим, що працюють, й в режимі елементарного виживання керівникам не до інновацій – лічені з них розглядають цей напрям роботи як пріоритетний, й такий, що має відношення до головного пріоритету – отримання бодай якихось замовлень.
- Багато інноваційних МСП до війни працювали на експортних ринках – сьогодні вони так само втрачені, або заморожені.
- В режим виживання перейшли також десятки екосистемних акторів – університетів, НДІ, інкубаторів – акселераторів, бізнес-об’єднань, агенцій розвитку тощо.
Разом з тим, війна надала Україні величезну увагу та підтримку ЄС та міжнародної спільноти. Й де вже явно проглядаються нові й дуже конкретні можливості, – як грант на 20 млн євро спеціально для 200 українських стартапів та інноваційних МСП. Подібних можливостей, які відкрились для України – насправді чимало.
Водночас, чи можемо ми їх максимально використовувати при тому стані речей, який існував до війни? Чи стануть ці інвестиції в інноваційні екосистеми поштовхом до кардинальних змін, чи – й в контексті стану промислових МСП, – вони просто посилять відтік талантів в «глобальні стартапи» та нашу глобалізовану ІТ-індустрію, які насправді мають мало відношення до реальних секторів економіки країни?
Ці питання дійсно ключовими сьогодні. Як має змінитись відношення акторів до вищевказаних викликів, якими мають бути пріоритети в інноваційному розвитку й що вже пропонують наші лідерські організації, об’єднані на платформі Industry4Ukraine та в Українському кластерному альянсі (УКА) ми розглянемо в наступній публікації.
Між тим запрошуємо інноваторів УКА, а також МСП, учасників кластерів і які мають актуальні потреби інноваційного розвитку реєструватись на нашій платформі метчмейкингу – УКА запустила кампанію Innovations meet clusters.
Юрчак Олександр, голова УКА,
координатор платформи Industry4Ukraine