Незважаючи на низку ініційованих на міжнародному рівні масштабних кліматичних угод, що визначають зобов’язання, які мають взяти на себе державний та приватний сектор як розвинених країн, так і країн, що розвиваються, світова спільнота не наблизилась до досягнення нульових викидів парникових газів, запланованого на 2050 рік. Більшість цих зобов’язань досі не були супроводжені відповідним плануванням і фінансуванням, частково через глобальну пандемію, яка вже збільшила глобальний державний борг, скоротила світовий ВВП на 3,3 % та призвела до швидкого зростання інфляції у всьому світі. Дебати про те, хто заплатить за «зелений перехід» — уряди, компанії чи споживачі — і як уникнути посилення «зеленої інфляції» (інфляції внаслідок відмови від викопного палива та зростання виробничих витрат при переході на альтернативні джерела енергії) стають гострішими. Взаємозв’язок між зміною клімату та політичними ризиками проявляється у посиленні геополітичних викликів, особливо у частині пошуку компромісу між необхідністю фінансування руху у бік кліматичної нейтральності та вимогами країн, що розвиваються, надати їм більшої свободи дій у досягненні цілей по скороченню викидів при збереженні темпів економічного розвитку, необхідних для виходу їхнього населення із пастки бідності.
