Міжнародний валютний фонд представив огляд перспектив розвитку світової економіки під красномовною назвою «Війна гальмує глобальне відновлення». І хоча така позиція звучить як вирок, ми пропонуємо розібратись із ключовими тезами цього дослідження.
Російсько-українська війна впливає на світову економіку, в якій, перш за все, загострюються кризи в гуманітарну сфері та в охороні здоров’я. Відбувається руйнування глобальних ланцюгів виробництва і поставок, посилюється дисбаланс попиту та пропозиції. Відразу після вторгнення Росії відтік капіталу з країн з ринком, що формується, і країн, що розвиваються, помітно збільшився, що призвело до погіршення умов доступу до ринків капіталу позичальників і загострило ризики боргової кризи. G20 вже запропонувала рекомендації щодо реструктуризації боргового навантаження, зокрема, із урахуванням викликів глобальній фінансовій стійкості, щоби допомогти економікам країн пристосуватися до зростання відсоткових ставок, загострення бюджетних дефіцитів через необхідність збільшення видатків на оборону і на виплати вразливим верствам населення від зростання цін на продукти харчування та енергію. Утім, конкретних кроків ще не було здійснено.
Вплив війни на економіки країн світу варіюватиметься залежно від ступеня торгової, фінансової і ресурсної залежності від Росії, а також опосередковано — через погіршення економічної кон’юнктури внаслідок запроваджених проти агресора багатоетапних санкцій. Скорочення пропозиції в енергетичному і продовольчому секторах, обмеження поставок ресурсів, критично важливих для реалізації стратегій цифрового та зеленого переходу, не лише паралізують в тій чи іншій мірі функціонування цілих секторів по всьому світу, але й змушують переосмислити критерії сталості та усвідомити ризики економічної взаємозалежності з позицій безпекових викликів. Відтак, війна значно загострила прояви сировинного суперциклу, що уособлюється в одночасному підвищенні цін на газ та інші ресурси. І це призведе до того, що дефіцит пропозиції в деяких секторах збережеться до 2023 року як у країнах з розвиненою економікою, так і в країнах з ринком, що формується, також у країнах, що розвиваються.
Війна в Україні актуалізувала вічну дилему для політиків: між боротьбою з інфляцією та збереженням відновлення; між підтримкою вразливих верств населення та зменшенням дефіциту бюджету.
У деяких країнах із розвиненою економікою, в тому числі у США та деяких країнах Європи, інфляція сягнула найвищого рівня за більш як 40 років (інфляція після енергетичної кризи 1970-х років). Тригером посилення інфляції стала комбінація різних факторів: війна, санкції, пандемія, збої в ланцюжках поставок, а також м’яка політика центробанків, що передбачала штучне збільшення грошової маси і низькі процентні ставки.
Відтак спосіб інфляційного вгамування, що обиратимуть уряди (каналами бюджетно-податкової політики) і центробанків (каналами грошово-кредитної та валютної політик), різнитимуться в залежності від здатності до маневру в реагуванні (чи є країна нетто-експортером чи нетто-імпортером капіталу, чи є вона емітентом резервної валюти, яка демографічна структура в країні), а також від позицій країни на світових ринках (чи є країна експортером або імпортером нафти, чи може країна забезпечити бюджетні надходження від нарощування експорту, чи має диверсифіковану структуру економіки, чи не втратила доступ до логістичних маршрутів тощо) і соціального фону (чи буде населення готове до «затягування пасків» і режиму тотальної економії). У країнах, що розвиваються, підвищення цін на продукти харчування та паливо може значно збільшити ризик соціальних заворушень.
Уряди намагатимуться розірвати зачароване коло, коли більш високі ціни на товари і послуги призводять до зростання заробітної плати й інфляційних очікувань. А заробітна плата та інфляційні очікування, змушуючи збільшувати споживання вже сьогодні, викликають подальший ріст цін. У країнах, де згубні наслідки війни більш значні, пошук компромісу між відновленням зростання (яке потребує дешевих кредитів і грошей, а відтак низьких ставок, а також більш високих заробітних плат) та стримуванням інфляції (що вимагає високих процентних ставок, зростання податкового навантаження або зниження заробітних плат) буде складнішим. Але, в будь-якому випадку, інфляція — це завжди про тиск на валюту, зниження її купівельної спроможності та, в підсумку, погіршення якості життя.
Зміна політики центральних банків у бік підвищення процентних ставок ще більше скоротить фіскальний простір (бо менше бізнесів зможуть собі дозволити нарощувати потужності або навіть лишатися на ринку) і зменшить надходження до бюджету в багатьох країнах, особливо в тих, що імпортують нафту, газ і продовольство.
Війна збільшила ризик постійної фрагментації світової економіки на геополітичні блоки з різними технологічними стандартами, транскордонними платіжними системами та резервними валютами. Такий тектонічний зсув спричинить високі витрати на адаптацію та довгострокові втрати продуктивності, оскільки ланцюжки поставок і виробничі мережі реконфігуруються.
За прогнозами МВФ, очікується, що до кінця 2022 року українська економіка скоротиться на 35%, але перепони на шляху відновлення залишатимуться на багато років уперед.
Наталія Резнікова, доктор економічних наук, професор, Навчально-науковий інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Володимир Панченко, доктор економічних наук, партнер консалтингової компанії KSP Strategies