Аналіз експертних оцінок від McKinsey щодо впливу російсько-української війни на глобальних рух до кліматичної нейтральності

Незважаючи на низку ініційованих на міжнародному рівні масштабних кліматичних угод, що визначають зобов’язання, які мають взяти на себе державний та приватний сектор як розвинених країн, так і країн, що розвиваються, світова спільнота не наблизилась до досягнення нульових викидів парникових газів, запланованого на 2050 рік. Більшість цих зобов’язань досі не були супроводжені відповідним плануванням і фінансуванням, частково через глобальну пандемію, яка вже збільшила глобальний державний борг, скоротила світовий ВВП на 3,3 % та призвела до швидкого зростання інфляції у всьому світі. Дебати про те, хто заплатить за «зелений перехід» — уряди, компанії чи споживачі — і як уникнути посилення «зеленої інфляції» (інфляції внаслідок відмови від викопного палива та зростання виробничих витрат при переході на альтернативні джерела енергії) стають гострішими. Взаємозв’язок між зміною клімату та політичними ризиками проявляється у посиленні геополітичних викликів, особливо у частині пошуку компромісу між необхідністю фінансування руху у бік кліматичної нейтральності та вимогами країн, що розвиваються, надати їм більшої свободи дій у досягненні цілей по скороченню викидів при збереженні темпів економічного розвитку, необхідних для виходу їхнього населення із пастки бідності.

Сировинна та енергетична кризи, розриви у ланцюжках створення вартості та ланцюжках поставок не сприяли прогресу у русі до зеленого переходу. Війна в Україні посилила всі ці тенденції, як на національному, так і на глобальному рівні, змінивши пріоритети та перемістивши фокус уваги світових лідерів із проблеми досягнення кліматичної нейтральності на забезпечення обороноздатності країн, енергетичної, продовольчої та гуманітарної безпеки.

У Шостому експертному звіті, опублікованому через кілька днів після вторгнення Росії на Україну урядовою групою експертів ООН зі зміни клімату, зазначено, що зміна клімату, що здійснює значний вплив на людські та природні системи, може сама по собі збільшити ризики майбутніх конфліктів як усередині країн, так і між країнами внаслідок розбіжностей щодо доступу та розподілу таких ресурсів, як енергія, їжа та вода. Оскільки наслідки зміни клімату масштабуватимуться непередбаченими темпами і нелінійно, можливість уникнути катастрофічних наслідків зміни клімату швидко закривається. У той же час, перспектива загострення дефіциту енергоресурсів, згідно оцінок, має пришвидшити розвиток ринку зеленої енергетики. При цьому стимулювання інвестицій у відновлювані джерела енергії, енергоефективність та декарбонізацію одні експерти традиційно продовжують відносити до факторів зростання цін на енергію та нестабільності, тоді як інші бачать у них ключ до вирішення цих проблем. Очікується, що до кінця десятиліття глобальні ринки екологічно чистої енергії сягнуть 23 трлн дол США за рахунок розвитку нових технологій для підтримки глибокої декарбонізації, зберігання енергії, напівпровідників та ядерної енергетики. 

Енергетична криза породжує нові лінії розлому у світовій економіці. До звичного поділу країн за рівнем наявності родовищ викопного палива та наявних енергоресурсів, додався поділ: 1) за ступенем забезпеченості «зеленими» корисними копалинами; 2) за ступенем сприйнятливості до підвищення цін на енергоносії (що залежить не тільки від рівня диверсифікації джерел енергії та постачальників, а й від структури економіки та спеціалізації країни у міжнародному поділі праці); 3) за ступенем переходу на виробництво з нульовими викидами; 4) за ступенем участі у ланцюжку створення вартості енергетичного переходу.

Деякі країни, багаті на «зелені» корисні копалини, у їхньому прагненні просунутися вгору по ланцюжку створення вартості енергетичного переходу, обмежують експорт відповідної сировини і корисних копалин, вимагаючи, щоб додана вартість залишалася у країні. Наприклад, заборона Індонезії на експортні продажі нікелевої руди в рамках планів розширення вітчизняної металургійної промисловості може бути взята на озброєння іншими країнами. Деякі уряди можуть піти ще далі, щоб встановити державний контроль за виробництвом та експортом «зелених» корисних копалин. У Мексиці планується надати державі винятковий контроль за видобутком літію, а в Китаї було оголошено рішення про створення державного підприємства, яке контролюватиме близько 70% вітчизняного виробництва, що залежить від рідкоземельних металів та елементів. Той факт, що видобуток «зелених» корисних копалин може призвести до значного погіршення стану навколишнього середовища у глобальному масштабі, вже використовується країнами-імпортерами таких копалин як аргмент проти запровадження практики ресурсного націоналізму.  Враховуючи, що країни, багаті на ресурси, необхідні для зеленого та цифрового переходу, по суті, мають стратегічний ресурс для здійснення нової технологічної революції, але при цьому проміжні технології для її забезпечення знаходяться в країнах, багатих на капітал, павутиння компромісів, яке мають розплутати учасники ринку, лише загострює невизначеність розвитку зелених ринків.

Сталеплавильне виробництво 1
Автомобільна промисловість (каталізатори) 1
Добрива 2
Прокат сталі 1
Сталеплавильне виробництво 1
Вироблення енергії 3
Нержавіюча сталь, акумулятори для електромобілів 2
Аерокосмічна промисловість 3
Сталеплавильне виробництво 2
Різні галузі промисловості 2
Електроустаткування 3
Вироблення енергії 5

Джерело: ttps://www.mckinsey.com/business-functions/sustainability/our-insights/the-net-zero-transition-in-the-wake-of-the-war-in-ukraine-a-detour-a-derailment-or-a-different-path

За експертними оцінками McKinsey, перехід до нульового балансу неможливий без урахування дев’яти ключових позицій, що згруповані у три категорії: 1) необхідна фізична інфраструктура або т.зв. «структурні блоки» (технологічні інновації; здатність створювати масштабні ланцюжки поставок та допоміжну інфраструктуру; наявність необхідних природних ресурсів); 2) економічні та соціальні зміни (ефективні структури перерозподілу капіталу та фінансування; управління змінами попиту та короткостроковим збільшенням питомих витрат; компенсаційні механізми для усунення соціально-економічних наслідків); 3) управління, інститути та зобов’язання (ефективні інститути, стандарти, система спостережень, дієві ринкові механізми; прихильність та співробітництво лідерів на державному та приватному рівнях підтримувати громадян та споживачів, включаючи громадську підтримку прогресу у скороченні парникових газів). 

Усвідомлення потенційного впливу війни на кожну із зазначених позицій дозволить оцінити перспективи переходу до нульового рівня викидів. Внаслідок призупинки виробничих процесів, руйнації існуючих промислових потужностей та по факту розгортання процесів масштабної деіндустріалізації української економіки вже у короткостроковій перспективі доступність необхідної фізичної інфраструктури та забезпечення вище перелічених структурних блоків в Україні скоротиться. Дадуться взнаки і наслідки запровадження економічних санкцій проти Росії та блокування економічного співробітництва між рядом країн. При цьому зростання споживання енергоємних товарів у найближчому майбутньому стимулюватиме запит на високотехнологічні інновації, які зможуть компенсувати збільшення викидів за рахунок уловлювання та секвестрації вуглецю. З початку війни в глобальних масштабах відбувся значний притік капіталу у галузь відновлюваної енергетики, що змінило тенденцію до його зниження в пандемічний період. При цьому, хоча в короткостроковій перспективі бажання розширювати інфраструктуру з нульовими викидами може збільшитися, його реалізація може зазнати перешкод через логістичні стреси, пов’язані з реорганізацією ринку (через санкції) та зростання цін на енергоносії (через промислову та зелену інфляцію), що може призвести до шоків в складно-ієрархічних багатонаціональних транспортно-інтенсивних ланцюжках поставок технологій «нульових викидів».

Втім вплив дефіциту енергоресурсів на рівень інвестиційної привабливості технологій з нульовими викидами не можна оцінити однозначно, адже інвестиції у відновлювану енергетику вимагають масштабних разових капітальних витрат, але мінімальних експлуатаційних витрат, а значить, зростання виробничих витрат може вплинути на енергетичний сектор меншою мірою, ніж стійке зростання цін на енергетичні ресурси. І хоча Європа традиційно була сприйнятливішою до сталого зростання цін на викопне паливо, нинішні шоки пропозиції ресурсів будуть відчуватися і в Європі, і в США, де ціни на енергоносії збільшують виробничі витрати і змушують вдатися до перегляду ланцюжків вартості і ланцюжків поставок. Прикметно, що деякі великі країни-виробники технологій з нульовим рівнем викидів не беруть участь у санкціях проти Росії і змогли зберегти доступ до поставок, що впливає на витрати їхніх торгових партнерів та позиції конкурентів, які приєдналися до санкцій.

Перехід до нульового рівня викидів у короткостроковій перспективі залежить від такого фактору виробництва, як земля. Несприятливі кліматичні прогнози на 2022 рік вказують на те, що врожайність може впасти сама по собі із природних причин, що призведе до скорочення пропозиції ряду сільськогосподарської продукції. Дефіцит пропозиції та зростання цін на сільськогосподарських ринках можуть призвести до збільшення темпів знеліснення в країнах, найбільш чутливих до питань продовольчої безпеки.

У найближчій перспективі економічні та соціальні зміни, необхідні для більш упорядкованого досягнення кліматичної нейтральності (нульових викидів), залежать від управління змінами попиту та питомими витратами, запровадження компенсаційних механізмів для усунення соціально-економічних наслідків зеленого переходу та забезпечення ефективного розподілу капіталу та фінансування. А відтак саме собою зростання витрат на енергію наближає точку беззбитковості рішень зі зменшення вуглецевого сліду для багатьох галузей. При цьому шок пропозиції — нестача товарів — стимулює рух у бік збільшення переробки, а відтак запит на циркулярну економіку та зелений перехід може перейти у практичне поле їхньої реалізації швидшими темпами.

 Війна в Україні негативно позначиться на русі потоків міжнародного капіталу з розвинених країн до країн з найвищим рівнем боргового тягаря. Власне, переміщення капіталу виконувало роль своєрідних компенсаційних механізмів у міжнародних асиметріях розвитку. Враховуючи, що ще до війни приплив капіталу в країни, що розвиваються, був майже на 20 % нижчим за раніше дані обіцянки розвинених країн про надання щорічної допомоги у розмірі 100 мільярдів доларів до 2020 року, подальше скорочення обсягів допомоги вже не викликає сумнівів.

Враховуючи, що для підготовки та запуску в експлуатацію відновлюваних альтернативних джерел енергії потрібен час, а зростання цін на енергоносії провокує економічну та політичну кризи, яка загрожує спровокувати масові заворушення та дестабілізацію по всьому світу, на думку експертів McKinsey, в короткостроковій перспективі слід очікувати  зростання обсягів фінансування у видобуток викопного палива заради контролю над подальшим зростанням цін. У Європі зростання цін на енергоносії призведе до збільшення короткострокових капіталовкладень у виробництво та споживання викопного палива, особливо за рахунок існуючих або нещодавно виведених з експлуатації активів. Це сприятиме диверсифікації джерел імпорту копалин як з погляду цінової політики, так і з точки зору політики енергетичної безпеки. Відмова від російського газу передбачає пошук шляхів подолання логістичних перешкод, розвитку імпортних потужностей та часу для укладання нових контрактів для обходу обмежень існуючої інфраструктури трубопроводів. Країни ЄС після вторгнення в Україну вже уклали контракти на купівлю російського газу на суму понад 46 млрд дол. У ситуації, коли зниження ціни неможливе за рахунок збільшення внутрішнього виробництва або диверсифікації джерел, повернення до дешевших, але більш емісійних видів палива, таких як вугілля, вже спостерігається в Німеччині та Польщі. У короткостроковій перспективі у США також збережеться тенденція збільшення виробництва викопного палива для вирішення проблеми зростання внутрішніх цін та підтримки диверсифікації постачання до Європи. У той же час, у середньостроковій перспективі США має можливість скоротити споживання викопного палива за рахунок реалізації політики енергоефективності. В Азії, для виходу на ринки якої безпосередньо потрібен час для будівництва альтернативних трубопроводів, вже анонсували готовність збільшити використання дешевого вугілля, яке меншою мірою порівняно із нафтою підпадає під регулювання.

Війна може поставити під загрозу подальшу розробку міжнародних стандартів, інститутів та інституцій, необхідних для зеленого переходу. При цьому багато великих економік, включаючи Китай, використовують перехід до нульового рівня викидів як привід для збільшення присутності держави в економіці з огляду на їх масштабні інвестиції у виробництво «зелених» технологій та комплектуючих. Наприклад, лідерські позиції Китаю, який вже сьогодні виробляє третину світового виробництва вітряних турбін, 70% світового виробництва сонячних фотоелектричних елементів та акумулює 75% світових потужностей з виробництва літій-іонних акумуляторів, можуть бути суттєво посилені на тлі рецесії та безпрецедентної промислової інфляції у Європі.

Таким чином, згідно з оцінками McKinsey, війна в Україні затримає перехід до кліматичної нейтральності, а зірваний перехід, у свою чергу, може на порядки збільшити  катастрофічні наслідки глобального потепління та призведе до виникнення нових конфліктів між країнами, які по-різному відчують на собі вплив енергетичної кризи та кліматичних змін. Вихід із постконфліктного переходу можливий лише за умови збереження єдності у сприйнятті кліматичної загрози та ціни досягнення енергетичної безпеки.

 

Володимир Панченко, доктор економічних наук, партнер консалтингової компанії KSP Strategies

Наталія Резнікова, доктор економічних наук, професор, Навчально-науковий інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка