Як працюють інструменти – моделювання на прикладі Industrial Engineering

В минулих публікаціях на тему інструментів промислової та кластерної політик, й спираючись на аналітичні матеріали UNIDO ми дійшли кількох важливих висновків. По-перше, не існує однієї «чарівної кнопки» (як законопроєкт про локалізацію),  – успішні країни використовували комплекс від 4 до 7 різних інструментів стимулювання попиту та пропозиції. По-друге, крім інструментів важливі також Інституції, – так само, ми бачили що успішні країни їх системно запроваджували в кількох іпостасях. При цьому варто зауважити, що окремі інституції (банк розвитку, ЕКА…) – вони ж і є інструменти. Й, по-третє, ці правила застосовуються селективно – й саме по відношенню до конкретної галузі.

Давайте тепер, в якості вправи, відмоделюємо застосування цих інструментів як це робить UNIDO, на матриці інструментів попиту та пропозиції й з урахуванням різної глибини галузевого проникнення, рис. 1. Мета цієї вправи – визначити перелік пріоритетних інструментів та інституцій. В якості методики вибраний метод експертного опитування, де цільова група з конкретної галузі виставляла пріоритети серед 55 інструментів, й затим узгоджувала їх в своєму середовищі.  Попередньо, подібні дискусії пройшли в групах Федерації роботодавців автомобільної промисловості, АППАУ та Української меблевої асоціації.

Перелік нижче радше прикладом й ілюструє мікс інструментів та інституцій по відношенню до сфери Industrial Engineering, тобто, в широкому розумінні, мова йде про виробництво засобів виробництва та транспорту, що є драйвером №1 розвитку економіки згідно національної стратегії Індустрії 4.0. Власне, під цю категорію  також попадають більшість дотичних й швидкозростаючих сегментів Індустрії 4.0.

В якості цільового сегменту ми взяли електротранспорт – тема є дуже актуальною сьогодні, й тим більше, що в Україні дійсно вже з’явились навіть відповідні законопроекти. Єдине що ми додали до цієї цільової моделі – установки про те, що майбутній електротранспорт повністю є частиною нової сфери Mobility 4.0, тобто продукти цього під-сектору будуть через 5-10 років безпілотними та «зеленими», а сам сектор, відповідно, повністю інтегрованим в глобальні ланцюги. Ця вимога безперечно накладає зовсім інші вимоги до інновацій та технологій Індустрії 4.0, отже, це враховано в переліку інструментів нижче.

 

Рис. 1.

Отже, що потрібно, щоб електротранспорт, вироблений в Україні, був висококонкурентоздатним як в себе вдома, так і на світовій арені, й генерував значну долю ВВП, експорту та робочих місць?

Перелік інструментів є наступним

  1. Податкові преференції в 2-х категоріях – для кінцевих виробників та інноваторів 4.0
    1. 1.1. Для самих виробників – й з урахуванням вимог до інновацій та модернізації виробничих активів. Подібних прикладів сьогодні маса, зокрема, в Ізраїлі є закони (програма MOFET, й ще одна щодо підготовки виробництва), що компенсує виробникам до 50% інвестицій в R&D. Але це радше приклад субсидії, ніж податкової преференції. Щодо преференцій– прикладом є Тайський автопром, який застосовував їх для автовиробників впродовж всього періоду зростання галузі, й особливо для іноземних інвесторів. Й подібних історій дуже багато.

Стан в Україні: законопроєкт №3476 передбачає звільнення від оподаткування виробників електротранспорту. Деталі обговорення цього закону, а також №3477 можна переглянути за посиланням. Очевидно, єдиним мінусом цих законопроєктів є відсутність положень про застосування доотриманих прибутків – тобто, не визначено яким чином контролювати, чи піде додатковий прибуток в тому числі на R&D для створення продуктів нового покоління.

Узагальнюючи тему стимулювання інновацій з боку попиту, вкажемо, що вона є в початковій фазі – більшість промисловців, та самих policy-makers не розуміють масштаби відставання від світових конкурентів й саме з точки зору інвестицій в інновації. Це стосується більшості секторів машинобудування, що ми відзначали в звіті «Індустрія 4.0 та машинобудування» ще 2018 році.

Рівень нерозуміння цього питання демонструється також тим, що зусилля більшості державних ініціатив в Україні націлені на стимулювання пропозиції, тоді як те, що потрібно якраз навпаки, – це стимулювати попит на модернізацію виробничих активів, інновації та діджиталізацію з боку замовників.

1.2. Далі потрібні преференції для інноваторів Індустрії 4.0, яких є чимало в Україні, але більшості з яких сьогодні зовсім нецікаво працювати на вітчизняному ринку. Мова про компанії як найбільш відомий Luxoft та ще 2 десятки менших, але подібних, і які давно впроваджують елементи 4.0 в транспортні засоби світового автопрому. Відповідно пропонується встановити податкові преференції для тих постачальників Індустрії 4.0, хто працює на вітчизняному ринку.

Стан в Україні: подібних інструментів в Україні немає. Так інструменти могли б також стимулювати нові види продуктів й підтримати інноваторів. Наприклад, запорізький Infocom Ltd інвестує в інновації безпілотного транспорт (й на відміну від Luxoft, – тут мова про готові продукти й від 100% українського виробника) виключно зі свого прибутку. Це є нонсенсом в розвинутому світі, де зазвичай держава пропонує масу інструментів для таких виробників.

  1. Вільні митна зона або спеціальні економічні зони (СЕЗ) та Індустріальні парки – мова про комплекс пільг для їх резидентів – виробників, в першу чергу, податкових.

Позитивний вплив СЕЗ, а також негативні наслідки їх скасування добре описані в цій публікації від Федерації роботодавців автопрому (ФРА). В ряді випадків, країни поєднують та включають Індустріальні парки в СЕЗ, що посилює ефект для інвесторів.

Стан в Україні: зараз є 2 свіжі законопроекти про ІП, що містить ряд преференцій для резидентів (3724 й 3725), вони знаходяться в першому читанні у Верховній раді і є надія, що будуть прийняті. Разом з тим, повернення СЕЗ покращило б конкурентні переваги країни в залученні інвестицій. Адже за всіма показниками ПІІ ми програємо сусіднім країнам. До речі, СЕЗ є також в Російській федерації.

Тут ми бачимо, що окремі інструменти об’єднані в категорії – підхід спрощено в рамках даного моделювання, й зрозуміло, що наприклад СЕЗ та ІП в реаліях – це різні речі.

  1. Локалізація виробництва.

    Локалізація – дуже популярний інструмент всіх країн, що розвиваються в фазі початкового зростання місцевих виробників. Локалізаця є дієвим засобом в умовах глобальної конкуренції, й коли місцевим виробникам потрібен час, щоб «стати на ноги». Інакше шанси витримати конкуренцію проти глобальних постачальників практично є нульовими.

Стан в Україні: ми вже розбирали ситуацію зі свіжим законопроектом про локалізацію, що поданий в червні 2020. В цілому, ще раз зазначимо про його підтримку й водночас, застерігаючи, що подібні інструменти мають застосовуватись в рамках цілісних та комплексних програм розвитку промисловості. В такому випадку, вони знімають питання недовіри зарубіжних інвесторів та партнерів.

  1. Експортні програми та торгові місії.

    Це також дуже ефективний інструмент, що використовують практично всі експортно-орієнтовані країни. Мова про цільові програми виходу на експорт, що підтримуються державою. Зазвичай вони включать підтримку маркетингових заходів як дослідження, участь в виставках, й також елементи економічної дипломатії. Торгові місії, орієнтовані на конкретну галузь, концентрують ці заходи в рамках специфічних завдань, притаманній саме цій галузі.

Стан в Україні: певну підтримку та покращення в Україні з 2016 року в цій сфері пропонує державне підприємство «Офіс з просування експорту» (Export Promotion Office, EPO). Він здійснив ряд торгових місій до різних країн світу й сьогодні надає також ряд консалтингових та маркетингових послуг для українських виробників. Водночас, пакет послуг ЕРО є не зовсім релевантним для складних та високотехнологічних галузей, як той же електротранспорт. Подібні сектори потребують спеціалізації –  глибокої технологічної експертизи, знання цільових ринків, присутність на них своєї мережі партнерів тощо. Є мало реальним, що ЕРО зуміє розвинути подібні спеціалізації для цілого ряду промислових хайтек, тому мова йде про інші інструменти, – наприклад, про надання підтримки профільним, галузевим бізнес-об’єднанням та кластерам, які якраз мають необхідну спеціалізацію й здатні організовувати експортні програми набагато ефективніше.

  1. Програми підготовки кадрів.

    Є ще одним важливим інструментом галузевої підтримки та розвитку. Якщо «кадри вирішують все» – то ними потрібно опікуватись, й тим більше для високотехнологічних сегментів ринку.

Стан в Україні: ситуація в цій сфері в Україні розгортається драматично. По-суті, всі промисловці програють боротьбу за кадри та таланти з одного боку “Польщі” (еміграції в країни ЄС), з іншого – ІТ-галузі, які відтягує на себе кращі інженерні таланти та кадри й ре-інтегрує їх в зарубіжні, а не українські екосистеми. Детально ми аналізували ситуацію в промислових хайтек в цій публікації від 2018, одночасно вказуючи, що без державної підтримки шансів вирівняти ситуацію – дуже мало. Держава має включитись з конкретними цільовими програмами підготовки кадрів в середніх спеціальних закладах, ЗВО, але також допомогти промисловцям в популяризації інженерних професій та стимулювати зі свого боку створення нових робочих місць для молоді.

Розглянемо тепер які інституції є найважливішими

  1. Банки та фонди розвитку.

    Створення вітчизняного фонду розвитку є важливим кроком урядів країн для підтримки структурних змін в економіці. Зазвичай, такі фонди фінансують масштабні програми інфраструктурного розвитку, підтримки інновацій, модернізації виробничих фондів тощо. Фонд працює на рівні кількох ключових економічних секторів – промисловості, енергетики та інфраструктури. Наприклад, російський фонд промислового розвитку вже фінансує цілий ряд державних програм сферах модернізації промислових виробництв, інновацій та діджиталізації.

Стан в Україні: вітчизняного банку чи фонду розвитку в Україні немає. Чимало промисловців користується послугами ЄБРР, водночас, ця установа працює радше на комерційних умовах й має ряд обмежень. Необхідність банку розвитку, як Національного фонду структурної трансформації економіки добре аргументується в праці «Економічне відродження через новітній індустріальний розвиток» ДП «Укрпромзовнішекспертиза». До його головних функцій має входити виконання завдань по довгостроковому кредитуванні, страхуванні та гарантуванні з проведення структурних змін в економіці країни.

  1. Експортно-кредитне агенство.

    Це установа, що займається підтримкою експорту – страхування угод, перестрахування, кредитування та надання гарантій для експортерів. Наприклад, цілий ряд країн підтримує своїх експортерів – промисловців шляхом надання кредитів з зниженою обліковою ставкою, що значно сприяє їх конкурентоздатності. Адже більшість великих проектів та угод здійснюються сьогодні в світі з можливостями кредитів.

Стан в Україні: ЕКА тільки нещодавно створена в Україні, й має вже функціонал надання гарантій та страхування угод. Водночас, фонд українського ЕКА не наповнений, тому з кредитування потрібно ще чекати. Відсутність ЕКА в період з 2014-19 років призвело до великих втрат в промисловості, перш за все в складних видах як суднобудування, важке та транспортне машинобудування, де експортери виявились неготовими до конкуренції на світових ринках – всі їхні головні світові конкуренти мали значні переваги в кредитному забезпеченні, й що зрештою конвертувалось в значні цінові переваги в тендерах.

  1. Кластери

    Як інституції, ці бізнес-об’єднання є драйвером економічного зростання в ЄС. Вони об’єднують учасників промислових ланцюгів доданої вартості з акторами інноваційної екосистеми на регіональному та галузевому рівнях, й доказали свою ефективність рушіїв економічного розвитку в десятках країн світу. В сенсі впливу на фактори економічного зростання (рис. 1), кластери є дієвим інструментом для розвитку інновацій та відповідних екосистем, налагодження виробничої кооперації галузевого та регіонального рівнів, вони значно посилюють експортні програми й сприяють розвитку нових секторів економіки, як той же електротранспорт. Критичним фактором успіху кластерів на початковому етапі розвитку є державна підтримка.

Стан в Україні: стан кластерів та напрями розвитку відображено в проєкті Національної програми кластерного розвитку до 2027, що підготовлений робочою групою платформи Industry4Ukraine. В програмі зазначено, що рівень державної підтримки сьогодні близький до нульової позначки й запропоновано ряд заходів та рекомендацій для покращення цієї ситуації. Чи будуть ці рекомендації враховані – побачимо вже зовсім скоро.

  1. Й нарешті ключові інституції інноваційного розвитку –

    Центри експертизи Індустрії 4.0, Акселератори промислових хайтек та науково-технічні парки. Сьогодні неможливо розвивати високотехнологічні галузі й рухатись до цифрових виробництв та цифрових продуктів без подібних інституцій.

Стан в Україні: жодна з подібних інституцій в Україні не підтримується державою. Центри 4.0, що створені силами бізнес-спільноти та окремих університетів, так і не набули офіційного статусу. Постійно діючих акселераторів промислових хайтек в Україні, фактично, немає. Зміни до закону про наукові парки МОН намагається провести в цьому році, але процес ще триває. Чому саме ці інституції, а не наприклад, інкубатори які намагався піднімати ДІФКУ в 2019 чи інші актори, дотичні до ІТ-галузі? Якщо коротко, то тому, що проблема українських інновацій зовсім не в відсутності ідей чи навіть прототипів. Головна проблема в тому, як їх доводити до комерційного рівня. А це потребує не інкубації стартапів, а радше акселерації – в тому числі, серед сотень зрілих компаній. Й головне – наявності R&D потужностей, лабораторій та прикладних центрів. Й тут мова йде про значні й довгострокові інвестиції, ризики по яким жоден приватний інвестор не готовий нести самостійно.

Всюди в світі саме держава та уряди є стейкхолдером №1 подібних програм розвитку.

*******

Отже, якщо результати подібного моделювання приймаються експертними спільнотами та policy-makers на урядовому рівні, то які дії з нього слідують? Як мінімум, їх три –

1. В промислових стратегіях та політиках, які приймаються в 2020 уряду слід зосередитись на конкретних цільових програмах, які передбачають задіяння комплексу найбільш пріоритетних інструментів та інституцій. Дане моделювання є прикладом, що базується на певній методиці та логіці, що не виключає інші. Експертним спільнотам спільно з урядом потрібно дійти консенсусу щодо цих речей.

2. В цих політиках має бути баланс між попитом та пропозицією й слід уникати перегинів на одній стороні. Зокрема, ще раз вкажемо, що проблема інноваційного розвитку українських високотехнологічних секторів промисловості не в відсутності інноваторів чи в небажанні розвиватись у кінцевих замовників. Проблема – в повній відсутності стимулів до інноваційного та цифрового розвитку на стороні підприємств, а потім – в відсутності стимулів для інноваторів працювати на вітчизняному ринку. Й знамените «ринок сам все відрегулює» в нашому випадку точно не працює. Це великий міф, створений українськими нео-лібералами, який не має підтверджень у світовій практиці. Й до речі, це визнається світовими інституціями – за рівнем регуляторної ефективності уряду, Україна в звіті WEF по готовності до 4-ої промислової революції стояла на 99 місці серед 100 країн світу. Сьогодні очевидно, що надання пільг і на стороні попиту, й на стороні пропозиції для промислових хайтек є найпростішою та найшвидшою ініціативою, що може дати ефект впродовж 1 року.

3. Аналогічно, уряду варто серйозно зайнятись балансом інституцій та інструментів. Зокрема, вкажемо ще раз на дієвість інституцій секторального рівня в різних країнах світу. І, якщо в уряду впродовж років ніяк не виходить створювати ефективні інституції централізованого, державного рівня, то можливо варто форсувати їх створення на галузевому та регіональному рівнях? Наприклад, і якщо про електротранспорт – чому б не створити Галузевий Інститут (центр) автопрому, який взяв би на себе сукупність завдань по стратегічному розвитку галузі? Тайланд та інші азійські країни рухались саме таким чином.

Так чи інакше, очевидно, що подібні пропозиції потребують спочатку експертного обговорення. Й тим більше, що вказаний перелік інструментів – далеко не вичерпний, як було зазначено, в даному моделюванні їх було 55! Але зрозуміло також, що є маса обмежень й реально може швидко запрацювати певний набір головних інструментів та інституцій. Отже, і якщо використовувати інші чи подібні підходи, – які пріоритети? Спільноти мають досягти консенсусу як в методиці визначення, але ще більше – в кінцевому результаті.

Платформа Industry4Ukraine запрошує 3 листопада на презентацію білої книги «Інструменти та інституції промислового розвитку», анонс вже незабаром.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>