Ліберали vs промисловці – на розтяжці, або як змінити дискурс

Дискусія в публічному просторі, що розпочалась в кінці червня після пропозиції 2-х законопроєктів ВРУ про індустріальні парки та локалізацію є мало конструктивною, й тільки збурює експертні спільноти. В цій публікації розбираємось чому так сталось, якими зараз є позиції сторін і чи можливо консолідувати спільноти в напрямі розбудови економіки України. Заодно поставимо питання «про рівні умови між нерівними».

Суть нових законопроектів   

2 законопроєкти винесені депутатами Верховної ради в кінці червня про індустріальні парки та локалізацію стали справжніми тригерами гарячих публічних дискусій та дебатів, які тривають й досі. Першим тригером став законопроект № 3724, що має на меті пожвавлення інвестиційної діяльності та залучення резидентів індустріальних парків шляхом введення надання фіскальних стимулів.  Законопроект стимулює експорт не сировинних товарів, для яких  встановлюється прогресивна шкала компенсації відсотків за кредити (аж до 100% при 70% експорту), передбачається звільнення від податку на прибуток протягом наступних п’яти років для резидентів, що мають експортну виручку не менш як 70% від загального обороту, є інші пільги. Цільові групи застосування цих норм – виробничі підприємства, в яких не менше 70% господарської діяльності стосується переробки сировини, науково-дослідних робіт, а також високих технологій. В пояснювальній записці вказується, що передумовами винесення даного законопроекту є посилення деіндустріалізації економіки країни й дуже слабка конкурентоздатність українських виробників, зокрема в порівняння з виробниками Туреччини та Польщі, де індустріальні парки мають масове розповсюдження, а їх резиденти користуються чисельними пільгами від держави. Таким чином, даний законопроект вирівнює становище майбутніх резидентів ІП, – а саме переробних та високотехнологічних підприємств, – з зарубіжними конкурентами.

Другий законопроєкт № 3739 націлений на вітчизняних машинобудівників і встановлює норми локалізації технологій у публічних закупівлях. Згідно з цим законопроєктом будь-яке імпортне устаткування із запропонованого переліку може допускатися до торгів у публічних закупівлях, якщо частка місцевого виробника в цій технології становить не менш як 25 % у 2021 році й надалі збільшуватиметься до 55 %. В пояснювальній записці автори вказують ті ж причини, що й в законопроєкті про ІП – прискорена деіндустріалізація країни. Зокрема, сектор машинобудування з 2012 впав втричі, а негативне сальдо в торгівлі товарами в Україні впродовж 2015-2019 років збільшилось з 3,2 до 13,9 млрд дол. США. Пояснювальна записка також посилається на чисельні зарубіжні аналоги подібних норм – від США та Італії, й до Узбекистану. Таким чином, цей законопроєкт має на меті зростання українського транспортного машинобудування й покликаний стимулювати їх співпрацю з міжнародними технологічними корпораціями.

 

Дві групи опонентів – початок дискусії

Обидва законопроекти подані великими групами авторів, переважно від партії «Слуга народу». Документи готувались за участю ряду промислових груп, в першу чергу Федерації роботодавців України, яка є найбільшим об’єднанням промисловців України.

Ці законопроєкти зустріли жорстку критику групи прихильників ліберальної економіки (далі в цьому огляді умовно – «ліберали»). В Україні ця група представлена Київською школою економіки та її лідером Т. Миловановим (екс-міністр Мінекономіки), платформою «Нова країна», Центром економічних стратегій (Г. Вишлінський), іншими інститутами й аналітичними центрами.

4 липня на сайті Української правди появилась стаття Валерія Пекаря (платформа «Нова країна»), який від імені групи  5 економістів презентував «червоні лінії». Серед яких ми бачимо і пункт 7, цитуємо – «7. Недобросовісне використання економічних стимулів. Неприпустиме створення штучних преференцій для особливих (“стратегічних”) галузей і підприємств (спеціальні економічні зони, індустріальні парки, кредитно-експортне агентство, імпортні та експортні квоти чи мита тощо), адже воно може бути використане на користь кількох зацікавлених осіб за рахунок багатьох інших (часом цілих галузей чи всіх платників податків), що у підсумку призведе не до зростання економіки, а до суттєвих втрат.…».

Ця стаття, а за нею й ряд інших публікацій – зокрема, заява виконавчого директора Інститут Майбутнього В. Андрусіва,  стаття про технопарки та індустріальні парки від Центру економічних стратегій, й також маса інших в мас-медіа викликали як негативну реакцію західних посольств й комісій ЄС, й за цим не менш бурхливу реакцію табору промисловців. До цієї групи прихильників промислового розвитку можна віднести цілий ряд бізнес-об’єднань, депутатів ВРУ, представників нинішнього уряду та відомих економістів. Серед них – Федерація роботодавців України, яка об’єднує більше 6 тис промислових підприємств, Федерація роботодавців автопрому (вкл з пром. кластером «Закарпаття» – один з небагатьох існуючих в Україні),  аналітичні агенції CMD-Ukraine, ДП «Укрпромзовнішекспертиза», Агенція розвитку Дніпра, організатори Київського міжнародного економічного форуму. В цілому, позиції всіх вказаних організацій стосовно вказаних законопроектів збігаються – «Окремі питання до законопроектів є, але в цілому вони вкрай потрібні в умовах нинішнього економічного стану».  Реакція цієї групи – умовно «промисловці», – є жорсткою. На заході, організованому КМЕФ 15 липня, концентрація аргументів та емоцій місцями закшалювала – промисловці обурені багатьма заявами лібералів. Багато аргументів в мережах також надав лідер економічного блоку нашої платформи, директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Власюк В.С. – ось один з останніх його аргументів про надуманість загроз «олігархічного впливу».

Є й третя позиція, яку демонструє СУП – «Спілка українських підприємців», куди входять також і відомі промислові підприємства як «Біофарма» (популярний в мережах топ-менеджер Костянтин Єфименко), корпорація «Біосфера» та група UBC (СЕО – Ігор Гуменний), – вони підтримують законопроект про ІП, але вимагають переглянути законопроект про локалізацію. Аргументи – ті самі припущення щодо збільшення корупційних ризиків.
Що стосується нашої платформи Industry4Ukraine (більше 30 бізнес-асоціацій, куди входить і АППАУ) – наша позиція ще не консолідована, – ніяких публічних обговорень та рішень тут не приймалось, в рядах асоціацій є як прихильники, так і противники цих законопроектів. Відповідно позиція автора цих рядків є наразі приватною думкою, а не як спів-координатора платформи Industry4Ukraine.

В чому різниця позицій

Позиції обох груп по відношенню до вказаних законопроектів є протилежними.  Група лібералів пояснює шкідливість й недопустимість обох законопроектів 3-ма головними аргументами

  1. Будь-які регуляторні стимули та преференції окремих галузям чи групам підприємств служать, в першу чергу, олігархічним групам й стануть новим джерелом корупції.
  2. Головне для економіки України – це забезпечення належного рівня економічних свобод й захисту прав інвесторів. Тому потрібно в першу чергу, досягти належного рівня в цій сфері (індекс економічних свобод, реформи судової системи, які забезпечують верховенство права та захист інвесторів тощо). Саме це є запорукою економічного зростання. Все інше, в тому числі стимулювання окремих галузей – почекає, а якщо вводити зараз, то це приведе тільки до зростання корупції та відлякування інвесторів.
  3. Будь-які закони, що націлені на захист вітчизняного виробника негативно вплинуть на відносини з ЄС та іншими західними партнерами, оскільки порушують підписані угоди.

Позиції промисловців протилежні

  1. Роль держави та ефективного державного регулювання є ключовою в зупинені кризи промисловості, яка триває вже багато років й сьогодні набрала загрозливих масштабів. «Масова й швидка деіндустріалізація країни – це шлях до бідності», – в один голос кажуть вони. Й саме це відбувається в останні 6 років.
  2. Лібералізація ринків в односторонньому порядку з майже повною відсутністю інструментів покращення конкурентоспроможності вітчизняних виробників є головними причинами падіння високотехнологічних секторів промисловості. Є певні питання до угод з ЄС, але в цілому запропоновані законопроекти не порушують міжнародні практики торгівлі.
  3. Олігархічні групи в Україні дійсно існують й дійсно лобіюють свої інтереси. Але яким чином це стосується вказаних законопроектів – не зрозуміло. Адже обидва законопроекти стосується сотень переробних підприємств (ІП) й підприємств машинобудування (локалізація), які не входять ні в які олігархічні холдинги. Більше того, резидентами ІП часто стає малий та середній бізнес, а також західні інвестори. Адже відомо, що в Україні ІП на папері – майже 50, але реально працюючих – не більше 2. Й одна з головних причин цього стану – це відсутність конкурентних переваг цих структур, а не тільки поганий інвестиційний клімат.

Керівник комітету ВРУ Дмитро Наталуха, а також цілий ряд економістів застосовують для аргументів модель зрілості, а також бенчмаркингову аналітику. Простіше кажучи, як рано кидати в воду дитину, яка не вміє плавати, так не можна й ставити в «рівні умови» вітчизняних виробників з зарубіжними конкурентами. Фактично, українські виробники мають в рази менше державної підтримки та інструментів (фінансова та експортна підтримка, розвиток інновацій тощо) в порівнянні з зарубіжними конкурентами. Саме тому, їм й потрібна підтримка. Заступник міністра Мінекономіки, торговий представник України Тарас Качка також коментує «рівність умов» щодо імпорту та експорту товарів – «Ринок України є безпрецедентно відкритим в односторонньому порядку».

 

Питання до лібералів

Не дуже приємною й малоконструктивною в цих дебатах є жорсткість й категоричність позицій обох таборів. В мережах можна побачити все – від звинувачень в брехні, відвертих маніпуляцій та образ, недомовок та перекручувань, недоречних ототожненнях, тощо.

«Батл» продовжується й лідер ФРУ Дмитро Олійник негайно відреагував на заяву СУП щодо «допрацювання законопроекту про локалізацію» з пропозицію публічних дебатів.

Власне, мені особисто дуже добре зрозуміла позиція ФРУ й команди авторів цих законопроектів, їх відчуття своєї сили та переваг. По-перше, мова про солідну базу економічних розрахунків, бенчмаркингової аналітики, й зрештою, здорового глузду, чого й близько немає в лібералів. По-друге, мова йде про «моральне» або «суверенне право». Адже, по-суті, ліберали, серед яких не видно нікого, хто б мав хоч якесь відношення до промисловості, розуміння її викликів та проблем, раптом зайшли на цю, чужу для них територію, й почали розповідати керівникам тисяч підприємств наскільки вони «олігархічні», і як це погано – вимагати для себе однакових прав, які давним давно мають європейці та наші сусіди.

З цього приводу пригадується цитата одного філософа – «немає нічого більш нерівного, ніж рівні умови між нерівними».  Ставити на один рівень слабкого вітчизняного виробника з потужними конкурентами інших країн, які користуються цілим набором інструментів державної підтримки й очікувати, що вони зможуть конкурувати на рівних буквально в наступному тендері – абсурдно, гротескно й, зрештою, просто не реально для чисельних вітчизняних секторів середньо- та високотехнологічих промислових секторів. Для яких держава за останні 5 років й після втрати східних ринків,  так і не зуміла забезпечити будь-які умови розвитку, які хоча б віддалено нагадують те, що мають наші головні конкуренти. А коли наші промисловців раптом починають вимагати цих рівних прав, їх негайно «ставлять на місце», причому більше всього в цьому стараються власні ліберали.

Але якщо забрати ці емоції, яких дійсно багато в промисловців через втрати всіх останніх років, й шукати точки компромісу та єднання, то є суто професійні питання до лібералів. Головних в мене їх 5

  1. В контексті вказаних 2-х законопроектів, що є для вас предметом дискусії – боротьба за олігархами та корупцією чи те, як зупинити деіндустріалізацію економіки? Чи ще щось третє? Якщо для вас це виключно перше, то ви мали б пояснити, яким чином всі потенційні резиденти індустріальних парків (законопроект №3724) відносяться до олігархічних груп. Або як тисячі промислових підприємств машинобудівного комплексу – потенційних бенефіціарів закону про локалізацію також попали до цієї категорії? Якщо все-ж, ви готові дискутувати проблему катастрофічного падіння українського машинобудування за останні 6 років, тоді це наступне питання.
  2. Як ви бачите стратегію по виходу з кризи високотехнологічних промислових секторів (крім транспортного машинобудування, можна додати багато інших – авіа, судно, приладо, компресоро та інших – будувань, також промислового інжинірингу, проектування та багатьох інших сегментів)? Чи є у вас детальні програми, яким чином країні виходити з тренду деіндустріалізації, яка тільки поглиблюється?
  3. Цікаво було б побачити детальну вашу аналітику щодо стану деградації всіх вітчизняних промислових хайтек за останні 6 років. Включно з поясненнями та аргументами, яким чином співвідносяться криві зростання індексів економічних свобод, doing business, зниження корупції – й де Україна мала суттєві зрушення, – з тотальним падінням по всім промисловим секторам, але найбільше по високотехнологічним. Чи можете пояснити причинно-наслідкові зв’язки в падінні промисловості, включно з впливом на всю економіку та на показники бідності? В цій аналітиці також добре було б дати оцінки яскравим представникам вашого табору, як Максим Нефьодов, 1-ий заступник Мінекономіки й відповідальний за розвиток промисловості в 2016-19 роки й один з головних супротивників посилення впливу держави в промисловому розвитку. А також Тимофія Милованова, керівника Київської Школи Економіки, й Міністра економіки, сільського господарства й торгівлі з серпня 2019 по лютий 2020 року. Як ви бачите взаємозв’язок щодо відсутності програм промислового та економічного розвитку цього міністра з результатами економіки, й зокрема, промисловості, що ми маємо в 2020?
  4. Чи є у вас детальна бенчмаркингова аналітика щодо промислового розвитку, й на яку могли б спиратись ваші рекомендації щодо промислового розвитку? Чи є там порівняльні аналізи щодо класичних інструментів стимулювання та розвитку промисловості – як індустріальні парки, ЕКА, технопарки, кластери, експортна підтримка тощо. Якщо таких аналізів немає, тоді на якій підставі ви говорите про несумісність подібних інструментів промислового розвитку (і які вже роками пропонуються різними кругами промисловців і не тільки) з кращими світовими практиками?
  5. Як ви бачите роль(-і) промисловості в економіці країни сьогодні і через 5-10 років? Якою вона має бути і як досягти цього стану?

 

Зміна дискурсу

Насправді, для мене очевидно, що ці питання риторичні. В українських лібералів немає ніякого бачення, ні програм, ні аналітики в сфері промислового розвитку і, яка була б хоча б орієнтовно на тому рівні які мають ФРУ, УСПП, CMD-Ukraine і, зрештою, наша Індустрія 4.0, де впродовж останніх 3-х років ми виконали досить великий обсяг аналітичних та бенчмаркингових робіт. Панове ліберали просто зайшли на чужу територію й, очевидно, вирішили попіаритись на питаннях «олігархів й боротьби з корупцією». Але буду радий помилятись – тому закликаю представників ліберального табору відповісти публічно на ці питання.

Що стосується прогресивних спільнот, які слідують за нашим курсом розвитку Індустрії 4.0, нам разом потрібно швидко змінювати публічний дискурс. Оскільки, в тому вигляді, в якому нам зараз підносять дану дискусію та її ведуть, це немає жодної перспективи. Зараз це – очевидна «розтяжка». Тобто, якщо ви приймаєте позицію однієї або іншої сторони – або ви скочуєтесь до реваншу олігархів (якщо підтримуєте табір промисловців), або ви прямуєте шляхом подальшого зростання сировинної складової, а значить вся країна стає ще біднішою (якщо безумовно підтримуєте позиції лібералів).  Очевидно, що ліберали не мають аженди розвитку, актуальної нинішнім викликам. Але не менш очевидно, що риторика більшості промисловців також не є надто перспективною. Оскільки те, що пропонується, це просто повторення заходів які наші сусіди пройшли 10 – 20 років тому. Отже, нам пропонують доганяти сусідів, які вже на 10 років попереду?

Тому прогресивні спільноти, які реально розуміють що в основі успішної та багатої України лежить сучасна, розвинута та цифрова промисловість, мають змінювати публічний та експертний дискурси в кількох напрямах

  1. Економічна стратегія розвитку й позиціонування України в ЄС і на міжнародній арені. Сьогодні всім очевидно, що курс на «Агро&ІТ» (= Brains&Grain), прийнятий в 2015 урядом Гройсмана – це шлях до економіки бідності. Сучасна альтернатива цьому – Україна як виробничий та технологічний хаб ЄС. Що має бути для цього зроблено, які реформи необхідні – диксурс має зміщуватись саме в цю площину. Я не бачив ще жодної програми від жодного об’єднання, яка детально показує як нам хоча б орієнтовно вийти на рівень Польщі, яка стрімко віддаляється від нас і вже займає це місце в ЄС. Чи можливо це взагалі, а якщо ні, то яка альтернатива.
  2. Роль держави та інструменти промислового розвитку. Нам потрібно якомога швидше закінчувати дебати про те, чи потрібні ЕКА, ІП, технопарки, кластери та інші інструменти 2.0-3.0. В світі вже шостий рік триває 4-а промислова революція, й де розмова йде про набагато більш просунуті напрями розвитку – як та ж масова цифровізація промислових та інших секторів, розвиток промислових стартапів та індустріальних інноваційних екосистем, вихід на новий рівень кластерної взаємодії та все більш глибкої інтеграції в глобальні ланцюги доданої вартості. Роль ефективного державного управління в тому, щоб стимулювати та прискорювати програми по цих напрямах за допомогою відповідних інструментів стимулювання. Тому так – звісно, нам потрібно якомога швидше запустити і ЕКА, й ІП та технопарки. Але в програмах уряду вже потрібно закладати інструменти Індустрії 4.0. На жаль, більшість промисловців про це не говорить.
  3. Ми маємо всіляко посилювати роль центрального уряду та професіоналізм урядовців. Знищення державних інституцій набуло небачених масштабів в останні роки, але парадокс полягає в тому, що ті з табору лібералів, хто багато про це говорять, самі є непрофесіоналами й не пропонують нічого для реального розвитку та змін в промисловості. Чого вартий останній уряд Милованова – Гончарука, який просто тупо проігнорував більшість питань промислового розвитку, а на рівні ре-структуризації міністерств взяв чіткий курс на продовженні деіндустріалізації.
  4. Ми маємо також швидко закінчувати з популістами всіх мастей – що від лібералів, що від промисловців. Ключ до цього – вивід на арену справжніх професіоналів. І якщо повернутись до дискусії про 2 законопроекти, то очевидно, що головними фігурантами мали б бути економісти, які спеціалізуються на промисловому розвитку. Ми маємо всі добре знати цих економістів й прислухатись їх думки. Наприклад, для мене особисто авторитетом є Власюк В.С. (Укрпромзовнішекспертиза) з його останньою фундаментальною працею «Економічне відродження через індустріальний розвиток України». Ніяка успішна держава не вирішує складні питання пром. розвитку виключно з інструментами, які орієнтовані на розвиток малого бізнесу. Це дуже різні речі й в них потрібно розбиратись.
  5. Зрештою, нам потрібно закінчувати з «псевдо-інтеграцію в ЄС», й фокусуватись на показниках та напрямах співпраці, які дійсно та максимально відповідають і європейським інтересам, і нашим. Якщо по ряду напрямів промислового розвитку й міжнародної торгівлі ситуація асиметрична, то це необхідно виправляти. Поступово, терпляче й розумінням наших вразливих позицій. Але в першу чергу, ми маємо форсувати ті напрями, де Євросоюз давно відкритий до співпраці, й більше того саме ЄС фінансує наші програми розвитку – від інновацій, діджиталізації й до кластерної кооперації. Гальмує ці процеси інтеграції радше українська держава, і якщо бути точнішим – не професійність наших чиновників.

Зміна дискурсу та побудова спільної аженди в цих напрямах є надзвичайно важливими для всіх нас. Оскільки ці 2 законопроекти – це лакмусовий папірець на розуміння важливості промислових політик, це – вибір економічного курсу країни. Нагадаю, що Україна й досі не має діючих політик та стратегій – і не тільки в промисловості, але також в інноваціях, цифровій трансформації, експорті (по секторам економіки та галузям), дуже повільно йдуть проекти смарт-спеціалізації на регіональному рівнів, в самому початковому стані кластерна програма розвитку. Й коли ліберали ототожнюють все підряд, з кореневою причиною на олігархаті, це звучить не смішно, а скоріше дуже сумно – не менеджери олігархів були при владі з 2016 по 19 рр, а такі як пан М. Нефьодов керували реформами в економіці.

Що стосується економічних свобод, боротьби з корупцією та олігархами, звісно ми є разом зі всіма спільнотами та людьми, які це підтримують. Заради цього багато з нас стояли на Майдані в 2014 – й ми були разом з лібералами. Але неприпустимо плутати ці речі з професійними питаннями застосування інструментів промислового розвитку, так як це роблять ліберали. Ми маємо разом удосконалювати механізми контролю за корупцією й зменшувати частку олігополій, які ще є на багатьох ринках. Однак не варто це робити за рахунок блокування прогресивних змін в промисловому розвитку під надуманими лозунгами боротьби з корупцією та олігархами. Як не парадоксально це звучить, але ліберали зараз грають більше в інтересах олігархів, ніж «червоні директори». Оскільки аженда останніх давно змінилась, а лібералів – ні. Й тому, кожна критично мисляча людина рано чи пізно починає розуміти, що шлях «повної рівності та свободи» – це шлях в прірву.

Кожна асоціація, кожне бізнес-об’єднання, яке має відношення до промислового розвитку має визначитись з цими питаннями. Вже очевидно, що це питання буде частиною аженди нового політичного сезону, який де-факто розпочався. Нам потрібно зберігати максимум професійності й не допустити нового витка маніпуляцій та викривлень в питаннях промислового розвитку. Я закликаю виробити свою позицію і наш орг. комітет платформи Industry4Ukraine.

Юрчак Олександр

 

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>