Типові пастки в кластерних політиках та програмах

В рамках підготовки 1-ої Національної кластерної програми робоча група опрацьовує ряд документів з європейських політик та інших країн. Надаємо короткий переклад з одного з головних документів європолітик «Smart guide to cluster policy», виданого єврокомісією в 2016 році. Цей уривок буде цікавим керівникам кластерів, кластерних ініціатив та організаторів регіонального рівня, адже чимало подібних проєктів є в Україні в початковому стані. Й додаємо до цього кілька тез про український контекст.

Отже, –

Пастка №1: кластерні програми різних рівнів – національних, регіональних та локальних – розкоординовані й рухаються паралельно. В теорії, кластерні ініціативи можуть надавати вагому підтримку від різних урядових установ, як елементи інтегрованої стратегії. Натомість, на практиці часто видно як подібні програми направлені в різні сторони різними пріоритетами та операційними вимогами різних фундаторів.

Український контекст: ніякої координації національного, регіонального та локального рівней в Україні поки ще немає. Український кластерний рух також ніяк не координується з європейським – є просто окремі намагання щось копіювати. Результатом є абсолютно довільне уявлення учасниками кластерних об’єднань понять про кластери та кластерні політики, цілі та пріоритети розвитку. Іншим негативним наслідком є відсутність обліку, моніторингу розвитку, спільних планів дій та відповідної координації зусиль. В сукупності цих причин, кластерний рух в Україні – «все ще молодий», тобто, перебуває на самій ранній стадії зрілості, хоча по доброму йому вже більше 20 років.

 

Пастка №2: кластерні програми є часто від’єднаними від інших, більш традиційних політик, які мають такі самі цілі, наприклад, щодо росту конкурентоспроможності МСБ, інтернаціоналізації, інновацій та підприємництва. По суті, кластерні ініціативи можуть створювати інший й більш ефективний засіб організації та реалізації вищевказаних політик. Але в реаліях вони створюють ще один між-функційний бар’єр дільності (функціональний колодязь, від англ. – ‘silo’). Створення таких «колодязів»  лежить на відповідальності центрального уряду та регіональних органів виконавчої влади, які діють в ізоляції – як між собою, так і по відношенню до бізнесу.

Український контекст: з одного боку, нам важко говорити про створення нових «колодязів», оскільки ще ніяких вагомих політик чи програм кластерного розвитку на рівні центрального уряду немає, й це велика рідкість на регіональному рівні. З іншого – майже, очевидно, що ця пастка в нас буде. Адже й зараз – в контексті інших політик, як промислова, інноваційна, цифрова, експортна тощо – ми бачимо дуже великі крос-функціональні колодязі на рівні всіх гілок влади. Справжнє лідерство, покращення комунікацій та координації є, відповідно, одним з найприоритетніших викликів для центральних та регіональних ОВВ. Потрібні також зміни в структурах, – наприклад, промисловці роками вимагали створення посади віце-прем’єра з промислової політики, й саме в контексті проблематики належної координації між міністерствами. Але ще раз, нова ланка в структурі не допоможе якщо не буде справжнього лідерства – адже Кабмін вже мав офіс реформ, завданням якого була також і координація між міністерствами.

 

Пастка №3: кластери часто надто й дуже вузько фокусуються на нетворкингу. Кластерні ініціативи можуть надавати єдину платформу для ідентифікації та ведення видів діяльності, які є стратегічно критичними для зростання конкурентоспроможності того чи іншого кластеру. Натомість, коли ця платформа сфокусована виключно на нетворкингу без прозорого порядку денного щодо стратегічних завдань та цілей, це не має перспективи.

Український контекст: «нетворкинг заради нетворкингу» – так можна переформулювати цю проблему. Навряд, чи ця проблема є головною в розвитку українських кластерів. Звісно, лідерами в нетворкингу є розвинуті ІТ-кластери – вони роблять це професійно, по кращим європейським правилам, й промисловим та іншим кластерам тут є чому навчитись. Також кращі з цих кластерів – як львівський та харківський, мають свою стратегічну аженду, зокрема, в сфері розвитку талантів та взаємодії з регіональними органами влади. Інша справа, наскілька ця аженда є синергетичною до цілей розвитку регіону, й зокрема, в сфері розвитку промисловості.

 

Пастка №4: кластерні програми часто є надто вузькими та неефективними в охопленні потенційної цільової аудиторії. В результаті, бракує критичної маси як в швидкому зростанні кластеру (= кількості активних учасників), так і в веденні окремих видів його діяльності. Кластерні ініціативи, підтримані фінансуванням, відповідно, можуть допомогти з визначенням точки прикладення зусиль й де потрібен фокус на потенціалі розвитку. Водночас, визначення цих «зон зростання» має йти постійно й з відповідним зворотнім зв’язком від ринку. Але часто ми бачимо спроби підтримати кластери будь-якого рівня та орієнтації, незалежно від їх зрілості та ефективності.  Більше того, неефективні кластерні ініціативи можуть також фінансуватись, хоча правильні рішення мали б полягати в зупинці фінансування таких ініціатив.

Український контекст: тема підтримки та фінансування українських кластерів з боку центральної чи регіональної влади – є болючою для бізнесу. Адже й досі, за дуже рідким виключенням, такої фінансової підтримки немає. Тому й немає питання «чи ті ініціативи ми фінансуємо». Наприклад, гайд з якого ми беремо на переклад ці положення, приводить приклад Швеції, де бюджет на підтримку кластерів з боку центрального уряду становить 50 мільйонів євро. В бенчмаркинговій аналітиці, яка напрацьовується зараз в робочій групі ми бачимо, що європейські кластери практично всюди мають підтримку регіонального та центрального рівнів. Українські кластери, зазвичай, це повністю самофінансовані організації, які підтримуються виключно членськими внесками самих учасників. В останні роки ми бачимо також підтримку кластерних ініціатив з боку міжнародних донорів. Зокрема, така підтримка була від ЄБРР для швейних кластерів «Поділля», для меблевого кластеру в м. Рівне, й для окремих ІТ-кластерів. І все-ж, питання – де наші регіональні та центральні ОВВ з їх підтримкою та їх бюджетами залишається відкритим. Як можна роками говорити про економічне зростання та євроінтеграцію, ігноруючи тему кластерів як провідну в ЄС й де кластери розглядаються як рушій цього економічного зростання?

Відповідно, питання про доцільність та ефективність фінансування постане тоді, коли з’явиться саме фінансування. Але в контексті взаємодії з міжнародними донорами питання  про координацію та взаємодію по відношенню до стратегічних цілей вже є  – й тут ми повертаємось до пастки №1. Адже донори слухають в першу чергу державні інституції.

 

Пастка №5: кластерним програмам часто бракує підприємницього духу й інновацій у відповідних сферах діяльності, що є ключовим аспектом смарт спеціалізації регіонів. Чимало програм фокусуються на використанні сильних сторін або на розвитку нових сфер діяльності, де даний регіон насправді не має шансів конкурувати, або ж ці шанси є дуже малими. Колись такі підходи працювали. Але сьогодні, в умовах швидкої динаміки розвитку світових ринків, фокус на своїй – й правильно визначеній спеціалізації, є ключовим фактором успіху в кластерному розвитку. Інакше нові програми ризикують створити щось «замкнене в собі», без перспективи зростання або ж те, що не стимулює необхідні структурні зміни.

Український контекст: інтеграція інструментів смарт-спеціалізації та кластерного розвитку – ще одна болюча наша тема. Смарт-спеціалізація є надзвичайно дотичною та інтегрованою в кластерний розвиток. Вагомий внесок інструменту смарт-спеціалізації в кластери й, ширше, в інноваційний розвиток – це стимулювання інтеграції науки з бізнесом в прискоренні інновацій. А це, як ми знаємо, є дуже проблемним процесом в Україні. Отже, пілотний проєкт по смарт-спеціалізації українських регіонів під егідою Мінекономіки, по-суті, триває 3-ій рік в Україні й фінансується на кошти ЄС. Але зрозуміти «де цей проєкт сьогодні» – є надзвичайно складним завданням. Пояснимо на прикладі нашої Індустрії 4.0. В період з 2018 й понині ми маємо 2 головні ініціативи регіонально-кластерного розвитку: в 2018 році стартував проєкт по створенню Центрів експертизи Індустрії 4.0, а в 2019 – по створенню кластерів ІАМ. Фактично, в ці ж роки розгортався проєкт по смарт-спеціалізації. Наші ініціативи від бізнесу розгортались в тих же регіонах, що й державний проєкт по смарт-спеціалізації – Одесі, Запоріжжі та Харкові. Всі ці ініціативи мали одних й тих самих стейкхолдерів регіонального рівня. Й, не зважаючи на наші чисельні звертання до Мінекономіки з приводу координації та синхронізації дій, й досі не проведено жодної координаційної наради, де можна було б зрозуміти «точки дотику» – для критично необхідної синхронізації та координації. Інша характерна риса в цьому прикладі – роль науковців. Ми знаємо тільки, що виконано цілий ряд робіт по визначенню спеціалізації, й ці роботи проводяться науковцями. Але що саме виконано, яка аналітика була взята в роботу, які результати отримані по 3-м регіонам, які проблеми залишились – жодної публічної інформації. На 3-ій рік свого існування проєкт виглядає «супер-секретним» й наразі з новим керівництвом МОН ми намагаємось організувати першу таку координаційну нараду.

 

Пастка №6: кластерні програми розробляються у слабкому зв’язку та відношенням до специфічного локального контексту. В результаті, такі програми не вирішують проблеми розвитку регіонів, особливо, зі слабкою економікою. Цим регіонам бракує інституційних спроможностей (як від державних органів, так і від бізнесу) й тому, «копіювання» програм з більш розвинутих регіонів тут не працює. По ідеї, такі регіони мали б мати інший набір активностей, які дуже специфічні до їх компаній й найбільш адекватно відповідають завданням росту конкурентоспроможності.

Український контекст: ця тема – дуже цікава та важлива для нас, адже українські регіони не менш розмаїті та диверсифіковані, ніж такі в великих європейських країна. Можливо, навіть більш розмаїті якщо говорити про економічний стан. Суми, Миколаїв, Одеса, Львів, Дніпро, Івано-Франківськ – по ідеї це приклади регіонів з різною структурою ВВП, різними спеціалізаціями, різними по глибині та напрямам проблемними темами, зокрема, рівнем деіндустріалізації. Що вже казати про східні регіони з їх специфікою, як постраждалих від подій в зоні АТО. Отже, й програми кластерного розвитку мали б бути різними та специфічними. Натомість, коли ми бачимо назви кластерів, як «ІТ-Конотоп» чи «ІТ-Чернігів» чи «ІТ-хххх» й дивимось на їх сайти – зрозуміти в чому їх роль в економічному розвитку свого регіону, у вирішення його специфічних завдань чи, наприклад, яка їхня спеціалізація буває дуже важко. На мою думку, гарними прикладами, специфічних, дуже добре визначених завдань та використання потенціалу є кластери «Закарпаття», «Поділля», Херсонський бізнес-кластер.

 

*******

 

Резюмуючи. Як бачимо, окремі пастки подібні до наших викликів, інші – відповідають зовсім іншому рівню зрілості та розвитку, нам до цього ще далеко.

Що ви думаєте про ці та інші «пастки» кластерного розвитку? Чи є в нас свої, специфічні? Як пояснити, наприклад, що за багато років існування цієї теми в Україні так і не появилось потужних кластерів в промисловості, ідентичних європейським? Чому останні уряди, декларуючи курс на євроінтеграцію не спромоглись зробити суттєві зміни в кластерних політиках – в чому була їх «пастка»?

Пишіть нам на адресу info@industry4ukraine.netробоча група, яка працює над 1-ою національною програмою розвитку кластерів потребує вашого зворотнього зв’язку, ваших прикладів та інсайтів.

 

 Юрчак Олександр.

 

Подібна інформація:

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>