Регіональні стратегії 2027 – оцінка якості та переспективи розгортання

В рамках проектів ClusteRISE та «Інтеграція 4.0» АППАУ (як виконавець цих проектів) намагається знайти точки дотику з кластерним та інноваційним розвитком промислових хайтек секторів в регіональних стратегіях регіонів України. Нами проведено аналіз щонайменше 4-х регіональних стратегій, також ми аналізуємо матеріали, що виходять з центрального рівня й стосуються проектів смарт-спеціалізації регіонів. Все це необхідно, щоб в розмові з регіональними ОДА та меріями швидко домовитись про напрями та проекти співпраці.

Але картина, що представляється далі, заставляє замислитись – чи дійсно українські регіони прагнуть вийти з тренду деіндустріалізації, що все більше захоплює економіку країни, чи навпаки – прийняті стратегії тільки посилюють цей тренд? Давайте розбиратись.

В якості дисклеймеру

Відразу зазначимо, що даний огляд не претендує на повний чи дуже детальний аналіз всіх розроблених стратегій. Натомість, ті стратегії, що попали в наш огляд, дійсно мають низку подібних характеристик. Оскільки в багатьох місцях наш аналіз звучить критично, а з іншого боку, хибні ототожнення – не наш метод,  то далі в огляді звучить узагальнений образ тільки окремої частини українських регіонів – «N-щина», й до яких в нас є особливі очікування щодо індустріального та пост-індустріального розвитку. В них – як найпередовіших у високотехнологічних секторах промисловості, – нам було важливо помітити та зафіксувати курс на інноваційну, новітную індустріальну економіку, що базується на нових засадах смарт-спеціалізації та розвитку нових технологій. Ми також закликаємо розробників стратегій та інших експертів регіонального розвитку, стратегічних планувальників різних рівнів коментувати дані висновки – вони дійсно є важливими для багатьох категорій стейкхолдерів промислового та хайтек розвитку.

Отже, що собою представляє «стратегія розвитку N-щини до 2027?»

Назагал, стратегії написані в досить класичному вигляді – від аналізу поточного стану, огляду різних сценаріїв розвитку й далі постановки цілей та напрямів розвитку. Окремо регіони представляють план заходів, що реалізує ці напрями, на короткостроковий період 2021-23. Останнє нас цікавило найбільше – адже саме тут є бюджети, отже саме тут проявляються справжні наміри та орієнтації регіонів. Коротко пройдемось по всім розділам N-щини.

Аналіз поточної ситуації

Стан промисловості у всіх переглянутих стратегіях можна охарактеризувати як наростаюча де-індустріалізація. Типовими є фрази«у структурі промислового виробництва протягом 2010-2019 років відбулось суттєве зменшення частки виробництв з високою часткою доданої вартості  (зокрема, частка «машинобудування» зменшилася  у 1,8 раза), легкої промисловості – у 3 рази) та збільшення частки виробництва сировинних видів продукції (енергетики до 31,2%), добувної промисловості – у 2,8 раза (з 0,6% до 1,7%)).»

Дані регіонів свідчать не тільки про деіндустріалізацію, мова також про супутні або наслідкові тренди спрощення економіки, втрати робочих місць та інших негативних процесів.

Картина в сфері науково-технічних розробок теж змальована досить ясно. Якщо кількома словами, то «потенціал ще є, але різко падає». Цитата – «найбільшу спроможність до науково-технічного прогресу виявляє промисловість, а саме підприємства харчової промисловості, машинобудування, енергетики та добувної промисловості. Але з 2014 року кількість осіб, які займаються на N-щині науковими розробками та дослідженнями зменшилась вдвічі».

Конкурентними перевагами N-щини у контексті смарт-спеціалізації (на відміну від інших регіонів) є

  • наявність науково-технічної та виробничої бази для будівництва на експорт (йде перелік продукції)
  • Наявний потенціал висококваліфікованих спеціалістів
  • Унікальність окремої продукції що виробляється, зокрема (йде перелік).

Це дуже добра констатація переваг, запам’ятаємо ці висновки, й особливо в контексті вищесказаного про те, що всі ці переваги за останні 10 років в нас знижуються орієнтовно в 1,5-2 рази.

Далі в стратегіях розглядаються 3 сценарії – песимістичний (=поточний), оптимістичний та реалістичний.

Песимістичний сценарій базується на припущеннях, що все йде «як зараз» та в минулі роки. Він малює похмуру картину продовження еміграції кваліфікованих спеціалістів, зміщення структури економіки до послуг, де переважає торгівля; скорочення робочих місць в реальних секторах економіки; відсутності змін в промисловій політиці й наслідком чого дуже подальша деградація. Важлива цитата – «пріоритети в розвитку галузей будуть надаватися підприємствам, що не потребують значних капіталовкладень в організацію та підготовку виробництва, або мають швидку економічну віддачу, а саме – у низько- чи середньотехнологічні, ненаукоємні галузі харчової промисловості, електроенергетики, виробництва будівельних матеріалів та ін.».

Оптимістичний сценарій базується на припущеннях, що реформи все-ж починаються – «успішно впроваджується державна політика щодо підтримки підприємництва; стабілізується курс національної валюти, зменшується зовнішній борг, ціни на енергоносії поступово зменшуються; зростає інвестиційна привабливість України; ефективно діє Державний Фонд регіонального розвитку тощо, … а N-щина активно реалізовує Стратегію та забезпечує розвиток «точок зростання» економіки».

В результаті цього сценарію реалізується «інноваційний сценарій розвитку економіки області, проведено комплексне оновлення виробництва промисловості, технічну модернізацію матеріально-технічної бази, впроваджено сучасні та безпечні технологічні процеси, здійснено перехід на енергозберігаючі та ресурсозберігаючі технології, насамперед у машинобудуванні, електроенергетиці, харчовій промисловості, на транспорті, які є найбільшими споживачами енергоресурсів, підвищено конкурентоспроможність виробництва і, відповідно, покращено структуру експорту області. Розвиваються види діяльності невиробничого сектору економіки (ринкової інфраструктури, інформаційного, інжинірингового та консалтингового обслуговування, науково-дослідної та проєктно-конструкторської діяльності), які  є не тільки чинниками зростання ефективності виробничої сфери регіону, а й запорукою його постіндустріального розвитку. Створюються нові робочі місця

Реалістичний сценарій «побудований на тлі повільних процесів модернізації  виробництва, поступового впровадження реформ і трансформації правового поля та неготовності населення країни до різких змін. Наслідком таких умов стане вкладення фінансових та інших ресурсів у підприємства та території, які мають найбільшу готовність. Інвестиції будуть вкладатись  здебільшого у середньотехнологічні (харчову, переробну) галузі і лише у окремих випадках у високотехнологічні (машинобудування, тощо..), які і будуть формувати окремі «точки зростання». Розвиваються існуючі та відкриваються нові середньо-  та високотехнологічні підприємства, поступово формується нова модель інноваційного розвитку. Поступово виходить з «тіні» малий і середній бізнес, але державна підтримка для його розвитку є недостатньою».

Тут, начебто, з’являється інтрига, бо читач розуміє, що його підводять до вибору. Насправді, це відчуття швидко проходить, оскільки подальші виклади йдуть без бодай якогось згадування цих сценаріїв, й навіть в кінці документу стратегії N-щини важко зрозуміти який же сценарій насправді закладається в розвиток. Для цього потрібно відкрити інший документ – «План заходів N-щини до 2023». Обидва документи, зазвичай, лежать на сайтах кожної ОДА в одному розділі.

Цілі, напрями та плани розвитку

«План заходів до 2023» є справді головним, оскільки опирається на розроблені вже в «Стратегії розвитку до 2027» стратегічні напрями та цілі, але саме тут вже є конкретика щодо цифр, проектів та заходів.

Отже, якщо ми співставимо ці 3 категорії – стратегічні цілі, операційні та відповідні їм плани заходів, то отримаємо картину як на рис. 1. Постановка цілей (зліва) назагал відповідає аналітичним висновкам й, здавалось би, реалізує оптимістичний сценарій, якби…

Рис.1

… якби не план заходів (справа)! На рис.1 представлений реальний приклад одного з регіонів. Тут бачимо повну підміну понять – те, на що реально N-щина планує виділяти кошти впродовж наступних 3-х років стосується виключно сировинних секторів економіки! Хоча в смарт-спеціалізації гордо звучить ще 1 сектор – «машинобудування».

Машино (або його різновиди, авіа-, судно-, приладо- та інші будування) є найбільш високотехнологічним сектором промисловості й зазвичай саме тут створюється найбільша маржа, мав би бути найбільший експорт та найбільша кількість робочих місць. Все це – ази економіки. Й N-щина в аналізі заявляє про «ще живі» ці сектори, як головні переваги смарт-спеціалізації (див вище)! Але в плані заходів жодних ознак інвестування в цей сектор (і який впав двічі за останні 6 років, як сказано в аналітиці стратегії) чи якихось інших змін – не помічено. В чому тоді сенс такої «смарт-спеціалізації»?

Вказаний приклад, можливо, – найпоказовіший. В окремих N-щинах можуть бути на 1-2 більше проектів, які мають більш пряме відношення до високотехнологічних секторів промисловості. Інколи навіть можна зустріти термін «Індустрія 4.0». Але в цілому, й з огляду на відсутність комплексу необхідних дієвих заходів щодо припинення тренду деіндустріалізації сумнівів не залишається –

регіональні влади свідомо вибирають песимістичний сценарій розвитку, дуже добре описаний в їх же стратегіях.

Тобто, не можна сказати, що розробники не усвідомлюють, що вони планують – адже сценарії задані ними ж. Хоча сторонньому читачу зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки не так просто. Всі документи добряче розбавлені словами як «інновація», «смарт-спеціалізація», «підвищення якості життя населення», «зростання добробуту» тощо. Ну і звісно, все це – «європейський курс». Ну і ще – щоб розібратись, потрібно вичитати 2 різні документи обсягом під 100-200 сторінок.

Головні помилки розробників

Якщо спрощувати, то можна закреслити повністю перший документ (стратегію) – він майже ніяк не впливає на другий. Видається на те, що головний рушій того, що попало в план заходів – це з категорій «що вже було» або «що швиденько знайшли» з більш-менш підходящими ознаками в тій чи іншій категорії. Підігнати все це під розумні слова – справа техніки, точніше словесних маніпуляцій. Принаймі, це вірно по відношенню до промислових хайтек.

Якщо більш методично, то помилки розробників для фахівців зі сфери стратегічного планування очевидні

  1. Відсутність пріоритетів та фокусу на промисловості та її високотехнологічних секторах, як основі сучасної економіки достатку (а не бідності). Це – світоглядний, візійний гандж й, по-суті, ця ситуація є дзеркалом того, про що написаний Маніфест Industry4Ukraine. Бо з одного боку, в аналітиці правильно визнається про взаємозв’язки цього сектору з показниками робочих місць, інновацій та експорту. Але з іншого – в цілях та планах, промисловість просто губиться та нівелюється серед десятків інших напрямів діяльності. Таким чином, регіони свідомо планують свою економіку бідності.
  2. Розірваність аналітичної фази зі стратегічними напрямами та планом дій. Розрив є не тільки між цілями та планами, як показано на рис. 1. Навіть між аналітичною фазою та набором стратегічних цілей та напрямів дій є розрив, оскільки запропоновані опції далекі від релевантності. Тобто, запобіжні чи корегуючі стратегії зовсім не відповідають тій глибині кризи деіндустріалізації, в яку ввалюються економіки регіонів. В цьому здається, регіонам дійсно бракує кращих знань та розуміння «а що ж потрібно робити».
  3. Слабкість ініціатив та проектів, запропонованих в планах дій. В окремих випадках, «слабкість» можна сміливо міняти на «убогість». Але очевидно, що в цьому не тільки провина чи біда розробників з департаментів ОДА. За нашою інформацією, дуже мало бізнес-об’єднань, експертних спільнот та окремих фахівців з промислових хайтек регіонального рівня по-справжньому включались в роботу по розробці регіональних стратегій. Хоча всі можливості були, й ОДА намагались їх залучити. Очевидно, що ця убогість з хорошими проектами розвитку стосується й самих бізнес-спільнот.
  4. Хибне розуміння корегуючих заходів. Якщо хтось думає, що роль регулятора, це про вплив на середовище та створення умов, – то це точно не про регіональні стратегії. Вони переповнені простими, «господарчими» проектами – як ремонт доріг та мостів, проведення окремих великих івентів, знову і знову «розробка та підготовка проектної документації» тощо. Ми, здається, весь час щось проектуємо й проектуємо… Натомість, тут дуже мало йдеться про інструменти та інституції, які є критично важливими для зупинки трендів деіндустріалізації та розвороту на нові засадничі стратегії смарт-спеціалізації та пост-індустріального розвитку. Про це детальніше далі.
  5. Слабке володіння методичними інструментами стратегічного планування. Економічних розрахунків різних сценаріїв в стратегіях немає. Й це – окреме питання до того, як залучались провідні інститути та економісти національного та регіонального рівнів. Але навіть відносно прості інструменти стратегічного планування, як SWOT-аналіз, використовуються в документах дуже далеко від професійних стандартів.

Як треба було б – кілька методичних рекомендацій щодо цілісності

Отже, якщо найбільший гандж розробників – це відсутність цілісності, то як потрібно було б розробляти подібні стратегії. Ось всього 3 методологічних фреймворка, які ми системно відпрацьовуємо на платформі Industry4Ukraine і які виходять з робіт UNIDO.

1. Загальний фреймворк – структура цифрового виробництва, побудованого на принципах смарт-спеціалізації рис. 2.

Кожен відповідальний керівник, кожен планувальник, кожен експерт, який має бодай якесь відношення до промисловості має знати, що сьогодні світ вже вступив в епоху 4-ої промислової революції. Ключовою ознакою Індустрії 4.0 є стирання меж між виробничими та цифровими технологіями.

Іншими словами, говорити в стратегіях сьогодні про загальну модернізацію виробництв, й окремо – про якісь ІТ-технології чи автоматизацію, як придаток до виробничих технологій – серйозна методологічна помилка.

Потрібно відразу говорити про “цифрове виробництво” –  звіт UNIDO на цю тему (рос.) дає не тільки головні ознаки цього стану й тенденцій, але й вказує на ключові чинники переходу “відсталих країн” (до яких належить Україна) в наступну фазу розвитку.

Відповідно, в плануванні необхідно зважати на всі подальші “розклади” цього поняття і якщо N-щина свідомо вибирає пріоритетом будь-який сектор високотехнологічних секторів промисловості,  то далі (за методиками UNIDO) є всього 3 рівні планування

Рис.2
  • Зона А. Необхідно дуже ясно визначити так звані «критичні місії», які є справді критичними, ключовими для переходу від фази «відсталі» (де зараз перебуває 90% українські підприємств) на наступний рівень. Зазвичай тут мова йде про масштабні процеси модернізації виробничих активів, а також утримання та розвиток кадрів.
  • Зона В. В цій зоні необхідно працювати з механізмами та зонами впливу. Звісно, більшість з них стосуються загальнонаціональних положень промислової та інноваційної політик – і які, на жаль, й досі відсутні. Але навіть коректне визначення на рівні регіональних стратегій були б корисними, адже можливості впливу на регіональному рівні все ж є.
  • Зона С програмує саме ті інструменти та інституції, ті заходи, які є найбільш критичними для реалізації критичних місій.

Детальніше про визначення та вказані взаємозв’язки – читайте в гайді «Інструменти промислової політики», а також в пропозиціях до НЕС 2030.

2. Декомпозиція та конкретизація рівнів

Приклад такої декомпозиції по рівням представлений на рис. 3 – й він спеціально підігнаний під той самий приклад N-щини, й де тільки заходи представлені у справжній відповідності запропонованими N-щиною стратегічним цілям.

Рис.3

Тобто, як бачимо, мова тут йде про справжнє –

  • Нові інституції регіонального рівня як кластери типу ІАМ (Інжиніринг – Автоматизація – Машинобудування) та Центри 4.0 на базі провідних регіональних університетів здатні мобілізувати спільноти науковців – розробників – промисловців для прийняття головного виклику, – деіндустріалізації регіональних економіки.

    Вони є найближчими союзниками та партнерами ОДА, й тому їх потрібно підіймати в першу чергу.

    Вартість цих проектів зовсім невисока в порівнянні з бюджетами «латання дірок», якими володіють ОДА.
  • Далі важливо визначити найбільш важливі інструменти промислової політики, і які доступні для регіональних адміністрацій є наступними. Детальний перелік представлених на рис. 4 інструментів виходить за рамки даної публікації.

Важливо зазначити, що мова не про абстрактні речі – в ряді регіонів, за допомогою кластерів ІАМ, регіональних та міжнародних партнерів, ТПП ми вже розгортаємо подібні інструменти (див як приклад 1-ий в Україні Technology & Innovation Day в Запоріжжі).

3. Забезпечення та перевірка цілісності

В роботі «Інструменти промислової політики» ми багато уваги приділили питанням цілісності. Тобто, не можна дуже складні й комплексні речі примітизувати на рівні управлінських рішень. Для прикладу, дуже наївно думати, що введення 1 бізнес-інкубатора на N-щині є вирішенням чисельних проблем промисловців. На рис. 5 представлена матриця відповідності інструментів (в синьому) та інституцій (в жовтому) ключовим проблемам конкретного сектору чи галузі – тут як приклад, стоїть електротранспорт.

Рис.4

Іншими словами, якщо мова про стимулювання попиту й ви дійсно хочете допомогти промисловцям швидше модернізувати виробничі активи – вводіть податкові пільги, СЕЗ та індустріальні парки. Нічого іншого більш дієвого світ не придумав, й Україна давно пасе задніх у всіх цих напрямах.

Але якщо ви також піклуєтесь про наявність сучасних інноваційних рішень для промисловців від МСП, то навряд чи ви обійдетесь секторальних (вузьконаправлених! – й відповідно пріоритетам смарт-спеціалізації) акселераторів, галузевих кластерів та спеціалізованих  центрів Індустрії 4.0. Ніякі універсальні бізнес-інкубатори тут не допоможуть.

Комплексне бачення всіх цих елементів на одній мапі допомагає зрозуміти, де ви дієте цілісно, а де фрагментарно. Й відповідно, оцінювати шанси на успіх.

*******

В цілому ситуація з регіональними стратегіями виглядає тривожно. Адже мова дійсно йде про тотальне сповзання в економіку бідності й подальшу втрату найдорожчого активу – людського капіталу.

Цікаво при цьому, що регіони не зробили жодного реверансу на проект національної стратегії НЕС 2030 уряду Д. Шмигаля, й де є маса позитивних, правильних моментів), хоча вектори останньої були відомі вже з вересня 2020. Інерційність, байдужість чи та ж сама недовіра до центрального уряду? Важко сказати.

Ясно одне – всім стейкхолдерам Industry4Ukraine варто мобілізуватись. Подібні стратегії мають бути переглянуті. Варто також уважніше подивитись що планують інші структури – мова про мерії та органи місцевого самоуправління. Судячи по відгукам з регіонів, надій на співпрацю з ними у багатьох більше. Цей рік покаже чи здатні ми разом переломити ситуацію, чи – й в контексті відсутності діючих стратегій національного рівня, – владні структури почнуть таки забивати цвяхи в труну українських промислових хайтек. Свідомо це робиться чи ні – вже не має значення.

Виконавча дирекція АППАУ.

 

Корисні посилання: