Міфи науковців та їх відношення до смарт спеціалізації

АППАУ тісно співпрацює з чисельними ЗВО країни з 2012 року, а з науковцями (інститути НАНУ) – з 2016.  За цей час ми досягли консенсусу в багатьох речах – як щодо визнання ще існуючого та великого потенціалу науковців (далі будемо розуміти під цим терміном обидві категорії), так і щодо чисельних кризових явищ. Серед аналізу останніх є майже повна солідарність всіх стейкхолдерів інноваційного розвитку в тому, що держава є слабкою ланкою й що більшість всіх необхідних змін впирається в відсутність фінансування.  Звісно, як і всі інтелектуали, науковці є досить самокритичними й можуть самі привести ще цілий ряд аргументів та фактів щодо інших негараздів у власних системах, включно з парадигмами мислення та культурою.

Але питання полягає в тому, наскільки це визнання означає реальну боротьбу за необхідні зміни. Адже хіба фінансування потрібне для того, щоб змінюватись самому? І якщо науковці з цим миряться й живуть у власних, ізольованих від реального ринку світах, то чи не означає це існування інших парадигм, які власне й перешкоджають необхідним змінам?

В цій публікації я спробую навести найбільш типові парадигми, які створюють публічні міфи щодо стану та напряму розвитку української науки. І які реально заважають прогресу та змінам. Наприклад, в тому ж проекті смарт-спеціалізації, розгортання якого в Україні стає черговою пародією на «європейські зміни». Тобто, існуючі міфи ми розглядатимемо в контексті взаємодії влада – наука – бізнес. Дісклеймером будуть рамки, що а – це стосується насамперед інноваційного розвитку в промисловості та промислових хайтек, б – звісно, все нижческазане це приватна та суб’єктивна думка.

Міф №1 – в трикутнику «влада – наука – бізнес» й по відношенню до викликів інноваційного розвитку в промисловості науковці грають провідну роль.

Тобто, вони здатні бути лідерами й керувати процесами інновацій – на цьому припущенні побудовано багато тез  європейської смарт-спеціалізації.

Реалії: українська наука суттєво відрізняється від європейської, перш за все, значно нижчим фокусом на прикладних дослідженнях – розробках, та рівнем їх фінансування. Відповідно, наші науковці давно втратили спроможність видавати «на потоці» будь-які значимі результати (продукти чи технології) для швидкого використання промисловцями. Наприклад, на українському лендскейпі Індустрії 4.0 вітчизняної науки фактично немає. Враховуючи й також факти, що самі промисловці не готові фінансувати прикладні дослідження, й що керування інноваційними циклами з боку науковців є відверто слабким, висновок один – позиціонування науковців в ролі лідерів інновацій є хибним.

Зміна парадигм: справжніми лідерами інновацій в промисловому розвитку є розробники, розподілені по різним комерційним структурам. В тому числі, ті, хто є вихідцями з НАНУ чи ЗВО. Саме такі керівники – з великим досвідом інноваційних розробок та їх впровадження мали б очолити проекти смарт-спеціалізації в регіонах. Саме такі люди здатні будувати містки довіри між різними категоріями стейкхолдерів, вести процеси консолідації в правильному напрямі й, в тому числі, правильно розподіляти ролі в нових інноваційних проектах розробок.

Міф №2 – науковці мають ясне бачення та стратегію, яким чином відповідати на виклики розвитку інновацій в промисловості. Зокрема в тому, які методи розвитку інновацій є найбільш ефективними в українському контексті.

Реалії: якщо б таке бачення та стратегії існували, це мало б підкріплюватись якимись свідченнями професійного розвитку та консолідації, й конкретними документами. Наприклад, еволюція промисловців проявляється в тому, що більшість ідей та попередніх розробок бізнес-об’єднань як ФРУ, УСПП, експертів КМЕФ, платформи Industry4Ukraine знаходять сьогодні системне відображення в 2-х документах – Маніфесті Industry4Ukraine та фундаментальній стратегії НІРУ – «Економічне відродження через новітній індустріальний розвиток». Вони є основою для цілого рядку секторальних розробок та стратегій – як проект Національної стратегії Індустрії 4.0, та модель інноваційних екосистем промислових хайтек. Під останнім, до речі, в лютому 2019 підписи поставили й ряд відомих представників НАН України. Але сказати, що це привело до якоїсь консолідації чи дій було б неправдою. Науковці й далі продовжують займатись критикою, самокритикою та «інтелектуальним вправлянням» в стратегічному плануванні. Адже свідчень подібної консолідації в них нема. Коротше кажучи, – поведінка «хто в ліс, хто по дрова» продовжується.

Зміна парадигм: щоб сісти за один стіл з промисловцями й мати довіру, науковцям необхідно самим розібратись у власних методах та підходах до інноваційного розвитку. Якщо не приймається ця модель інноваційних екосистем, розроблена в русі І4.0, то яка інша? Якщо приймається, то які ваші висновки та дії? Зокрема, як науковці бачать рішення щодо закриття головного розриву інноваційних циклів, який пов’язаний з відсутністю в Україні сучасних технопарків, акселераторів та лабораторій R&D в сфері І4.0?

Міф №3 – «всі зміни залежать від фінансування.. а його немає»

Реалії: за виключенням державного бюджету, інших джерел фінансування в Україні стає все більше. Науковці непогано освоюють канали доступу до європейських фондів. Прокидаються окремі великі українські холдинги – в 2018 рр корпоративні акселератори пройшли в ДТЕК, МХП, зараз триває конкурс Метінвесті. Працюють вже й українські фонди як Український фонд стартапів, були спроби ДІФКУ, активний в напрямі інновацій фонд USAID, помалу зростають регіональні бюджети тощо. Звісно, можна критикувати, що все це не стабільно, не надійно й не в тих обсягах. Тим не менше, прогрес є.

Зміни парадигм: Насправді, проблема не стільки в фінансуванні, як і в невірному управлінні інноваційними циклами. Більшість фондів фінансують зовсім не те, що потрібно – замість фокусу на зоні тестування та комерціалізації, вони й досі зосереджені на зоні інкубації й культивують розвиток стартапів початкового рівня. В результаті, хайп на стартапи в нас просто зашкалює й піднявся на рівень державних політик повсюдно. Але на лендскейпі І4.0 їх чомусь практично немає – по всім сегментам там домінують зрілі, досвідчені компанії, справжні розробники та системні інтегратори.

Жоден науковець, жоден аналітик зі сфери управління інноваційними політиками за 4 роки відколи триває цей хайп, не пояснив та не аргументував цей парадокс інвесторам – фондам, холдингам, донорам, урядовцям та іншим policy-makers, які керують подібними інвестиціями.

А без цього аналізу неможливо рухатись далі й виправляти помилки. Ось наша власна версія, але хто її підтримує – неясно й досі.

Міф №4 – інтеграція в європейські та світові інноваційні екосистеми не робить ніякої шкоди розвитку у власній країні

Реалії: не маючи достатнього попиту на дослідження, надійного фінансування та визнання у власній країні, науковці все більше інтегруються в інноваційні екосистеми чужих країн. Сотні наших науковців є визнаними експертами й приймають участь в інноваційних розробках в США, ЄС, Китаї, країнах Південно-східної Азії. Але яким чином вони там знаходять це визнання та задіяння? Знову ж, ми не маємо ніякої детальної аналітики, де і як задіюються наші науковці. Судячи з окремих фактів, я роблю припущення тільки про те, що різноманітність, глибина та розвинутість інноваційних політик в розвинутих країнах є на порядок вищою. Що означає на практиці високий попит на послуги та наукову експертизу – як фундаментальну, так і прикладну. Є інше важливе питання у зв’язку з цим.

Чи означає цей факт, що наші науковці використовуються як «сировина» для початкових етапів інноваційних циклів чужих країн? Важко відповісти однозначно, але думаю, що картина значно більша та ширша. Це питання також рівня інноваційного розвитку та культури ринків та економіки, – в розвинутих країнах економіки вже перейшли або в процесі переходу до Індустрії 4.0. В той час, як і в Україні й досі домінують парадигми Індустрії 3.0, де інновації зовсім не в пріоритетах промисловців та урядовців. Водночас, це є об’єктивною картиною різного рівня зрілості економік, й ця різниця зовсім не врахована в методиці смарт-спеціалізації. Ця методика переноситься на український грунт за принципом копі-паст, – замість того, щоб враховувати локальний контекст й бути максимально адаптованою до наших реалій.

Зміни парадигм: отже, чи це погано, що наші науковці все більше інтегруються в чужі економіки? На мою думку, тут та сама ситуація, що й з ІТ-шниками – це дуже добре, оскільки глобалізація сприяє росту конкурентоздатності. В тому числі й науки. Але якщо не робити місток з власною економікою, з культурою власного ринку та власних промисловців, відрив між наукою та бізнесом тільки зростатиме. А значить, держава зовсім не туди й не так витрачає свої й так обмежені ресурси. Стосовно методики смарт-спеціалізації, – звісно вона має бути адаптованою.

 Міф №5 –  «ми не маємо інноваційного менеджменту та маркетингу, але з цим можна жити…»

Реалії: науковці неймовірно втрачають позиції, репутацію та можливості, оскільки не здатні самоорганізуватись й побудувати сучасні, ефективні форми менеджменту та маркетингу інновацій. Тільки один приклад з наших Центрів 4.0. Хоча питання про цей менеджмент та маркетинг ми ставимо для всіх ЗВО вже багато років, зрушення мінімальні. Минулого року перед трьома Центрами 4.0 стояло завдання а) розібратись з інноваціями у власному університеті, б) у власному місті та регіоні. Воно зводилось просто до видачі переліку інноваційних продуктів та рішень в сфері Індустрії 4.0. Для будь-якої комерційної структури, де наявна функція маркетингу, це завдання для 2х фахівців хоча б з деяким розумінням технологій 4.0, й на 1-2 місяці роботи в фоновому режимі. Цей тест з Центрів 4.0 не пройшов ніхто. Вони не змогли розібратись навіть з тим, що існує у власних університетах. Подібних прикладів й по ЗВО, й по НАНУ я можу привести багато.

Тому зрештою, питання ставиться дуже просто –

«якщо ви не здатні описати та промотувати свій власний портфель продуктів та послуг, то що та яким чином ви хочете продавати промисловцям?»

А якщо піднімати це питання до рівня стратегій та політик, то проект «аудит інноваційних екосистем промислових хайтек», що висить в стратегії І4.0 з 2018 так і буди далі висіти – адже «з цим можна й так жити».

Зміни парадигм: якісний менеджмент та маркетинг має бути в топ-пріоритетах керівників ЗВО та наукових установ. При цьому промисловці не прийматимуть «краще упаковану» інфо про розробки минулого століття, довгі промови сивочолих академіків про свій досвід чи загальний перелік «ось все, що ми можемо зробити». І якщо вже про смарт-спеціалізацію та розмову всіх категорій стейкхолдерів за одним столом, то питання від промисловців завжди стоятимуть просто –

«Ось перелік конкретних прикладних проблем. Що ви можете запропонувати для їх вирішення?».

********

Тези вище задають загальний публічний дискурс між категоріями промисловців, розробників та науковців. І який (дискурс) може розгортатись в різних напрямах. Між тим,  для учасників та експертів нашої онлайн зустрічі 9 листопада, й хто вже приймає ці зміни, з них слідують досить практичні рекомендації по підготовці й орієнтації щодо відповідей на задані питання дискусії:

  1. Не намагайтесь представляти «науковий потенціал регіону взагалі», краще візьміть конкретні кейси інновацій в цільовій галузі й перевірте там, яку роль там грає наука й чи є вона там взагалі. В якій фазі інноваційного циклу науковці є справді ефективними? Розширюйте ваші гіпотези з іншими фактами та практичними кейсами, щоб не попасти в пастку ототожнення. В одних випадках, як з «Інфокомом» (робототехніка) чи ВГ «Техінсервіс» (маса технологічних, інноваційних розробок в харчовій галузі)  ми не побачимо ніякої ролі науки, в інших – миколаївський C-jobs (морська галузь), інноваційні розробки веде саме професор місцевого університету. Що тут є виключенням з правила, а що закономірністю? Ще раз, ми не заперечуємо роль науки та освіти в процесі підприємницього відкриття смарт-спеціалізації, але науковці мають грати ту роль, яка реально відповідає їх спроможностям.
  2. Проаналізуйте на ваших кейсах та іншій інформації щодо минулих заходів по інноваційному розвитку, які методи управління інноваціями є найбільш ефективними. Що є найбільш затребуваним для вашого регіону й для цільових галузей промисловості, які методи – хакатони, інкубатори, акселератори, корпоративні чи загальні, які елементи інноваційної структури необхідні та як їх створювати? Перевірте що вже є на цю тему в регіональних стратегіях. Якщо ви побачите там чергову ініціативу «школи стартапів», орієнтованої на університети, це є це релевантною відповіддю на виклики цієї галузі? Якщо ні, то що б там мало бути?
  3. Перевірте стан інноваційного менеджменту та маркетингу в регіоні для цільових промислових секторів. Чи знають самі чільники відповідних департаментів ОДА та міської ради, що в них є конкурентоздатного та інноваційного? Де це відображено та який рівень промоції сьогодні? І якщо все це сьогодні на рівні «нижче плінтуса», то які мають бути перші кроки в зміні цього стану?

Повні та чесні відповіді на ці питання забезпечать конструктив розмови. Якщо ми хочемо налагодити довірливі відносини між всіма ключовими категоріями – до владних структур, науковців, розробників та промисловців варто додати ще представників експертних спільнот (агенції, асоціації, незалежні експерти…),  – то починати варто завжди з відвертої розмови.

«Відвертість ефективна, оскільки відразу ставить все на свої місця», – казав Джек Уелч, гуру менеджменту.

Відвертість є також необхідною рисою релевантності. А релевантність в оцінках та пропозиціях є тим фактором успіху, який необхідний новому проекті “Інтеграція 4.0”.

Юрчак Олександр.

 

 

2 thoughts on “Міфи науковців та їх відношення до смарт спеціалізації”

  • “науковці грають провідну роль” ошибка автора , а не ученых. Ученые не где в мире не играют ведущую роль. Ведущая роль везде принадлежит инновационным менеджерам. Все ведущие технологические компании созданы не учеными а инновационными менеджерами “Эпл”, Фейсбук, Тесла, Форд, Мицубиси, Тойота. И многие многие другие. Все научные открытия так и лежали бы в столах великих ученых, если бы на них не обратили свое внимание талантливейшие инновационные менеджеры.

  • Наша украинскеая система поддержки стартапов, это система грантососов, по этому они и устремлены туда, на что им выдают гранты. А вот вопрос полчему гранты выдаются только на стимуляцию пресед стадий. Я думаю понятно. Потому что всех кто вырос из штанишек “пресед”. тут же переманят в зарубежные акселераторы. Нас воспринимают не только как сырьевой придаток, но и как интеллектуальный придаток. И наших правителей пока это устраивает. И не только правителей. Дирекцию НАНУ, и деректорат наших вузов, это так же устраивает. Они поучают от государства 150 000 000 долларов ежегодно (дотации из бюджета на науку). И могут не отчитываться куда они их просадили. А если бы эти средства выделялись не взагали на науку (в никуда), а на конкурсной основе, на реализацию конкретных не научных, а инновационных проектов (научный проект не предполагает комерциализации). То эффект был бы совершенно другой.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>