Продовжуємо українські кейси про застосування інструментів пром політики минулих періодів від Тараса Миколаєнко. Цього разу кейс про… відсутність інструментів, але що привело до зростання сектору біопалива.
В 2011 р. Україна приєдналася до Європейського енергетичного співтовариства. Однією із директив, обов’язкових до виконання було впровадження Україною до 2020-го року частки 10% пального на транспорті із відновлювальних джерел. Для реалізації цього наміру були прийняті державна стратегія, плани і Закон України про альтернативні види палива, який давав пільгу по податку на прибуток для виробників біопалив.
Проте дана пільга не вплинула жодним чином на інвесторів і на виникнення ринку і галузі, так як в законодавчому полі використання біоетанолу і біодизелю були економічно не доцільними. Вихід знайшли кілька винахідливих виробників пального у прогалинах акцизного законодавства. Ще до 2011 й оскільки світовий тренд зростання біопалива вже був, вони встановили, що якщо домішати до дизелю чи бензину понад 30% біоетанолу чи біодизелю, то такий продукт вже не буде підпадати під акцизні коди УКТЗЕД і відповідно не обкладатиметься акцизом! Так на українському ринку з’явився попит на біоетанол і біодизель. У період з 20004 по 2012 рр в Україні з’явилось понад 80 виробництв біодизелю та 14 заводів з виробництва біоетанолу, який Україна вже і експортує. Довгий час законодавці і мінфін не знали про існування біозаводів і що вони виробляють, а коли дізнались – то вирішили швидко обкласти акцизами, що і зробили в 2012-му році (біодизель) і в 2014-у (біоетанол).
Як наслідок – виробництво біодизелю повністю вмерло, а біоетанолу – зупинилось на позначці 70-80 тис т, і це при тому, що ЄС споживає 5 млн тон, Китай 3, а США і Бразилія – понад 60!
Як перший висновок цього кейсу – фактично нова стратегічна галузь була створена не завдяки державній прмоисловій політиці та застосуванню якихось інструментів, а радше – завдяки відсутності таких інструментів та прогалинам в законодавстві.
Водночас, напрошується й інший. Задамо його у вигляді запитання –
якби держава дійсно хотіла розвивати цей сектор – тим більше, як учасник Європейського енергетичного співтовариства і як економіка, залежна від імпортних нафтопродуктів, – хіба не можна для цього включити відповідні інструменти промислової політики?
Ну, наприклад, не душити акцизами, а навпаки – надавати дійсно ефективні податкові чи інші преференції? Адже навіть встановлені пільги по податку на прибуток уряд в 2015 році зняв.
Подібні публікації про застосування інструментів промислової політики в Україні
- як працює селективна підтримка – приклад виноградарства та садівництва
- як термін сплати акцизів на товар може вплинути на зростання всієї галузі
- Спеціальні економічні зони – досвід Закарпаття