Як термін сплати акцизів на товар може вплинути на зростання всієї галузі

В рамках підготовки гайду по інструментам промислової політики Аналітичний центр Industry4Ukraine продовжує публікації статей від провідних експертів. Зарубіжні кейси продовжуємо українськими історіями – як успішними, так і не зовсім. Тарас Миколаєнко, виконавчий директор Асоціації “Укрбіоетанол”, колишній держ. службовець в податковій адміністрації, підготував серію кейсів про застосування інструментів промислової політики в період з 2000 по 2019 роки. Розпочинаємо цю серію з кейсу в горілчаній галузі.

 

Горілчана галузь ніколи не мала жодних преференцій, пільг і дотацій, водночас вона стала чи не єдиним сектором виробництва готової продукції, яка у 2005-2008 рр була представлена на полицях супермаркетів майже всього світу. За обсягами виробництва даного продукту в 2008му році ми вийшли на 1 місце в світі, а 4 українські компанії потрапили в топ 10 світових виробників. Окрім відсутності пільг, галузь мала обтяження у вигляді держмонополії на виробництво спирту, через що даний спирт постачався по завищеній ціні, а також високі акцизи і податок з обороту. Виникає слушне питання, як же галузі вдалось зробити такий прорив?

Традиційно в Радянському Союзі, а згодом в Україні, горілчана галузь була джерелом наповнення бюджету, для чого були уведені акцизи, які щорічно підвищувались. В перехідний період становлення держави, оптимізація акцизних податків стала бажаним інструментом досягнення конкурентних переваг та накопичення капіталу. В Україні окрім 80 спиртових державних заводів також майже в кожній області існували невеличкі державні підприємства з розливу лікеро-горілчаних виробів. З огляду на хаос в державному управлінні  і низькі зарплати на всіх щаблях бізнес з виробництва «лівої» горілки ріс як «на дріжжях» у всіх регіонах.

Намагаючись законодавчо унеможливити сірий ринок, законотворці саме в цей період імплементували механізм 90-денної відстрочки зі сплати акцизу, який, на їх думку мав унеможливити махінації із несплати.  Виробник горілки, який купував державний спирт мав гарантовано заплатити акциз через 90 днів, незалежно від того, продав він продукцію чи ні. Таке нововведення було українським експериментом і в світі ніде до цього не застосовувалось. Зазвичай акциз сплачується вже після реалізації продукції. Продав продукцію – плати акциз, не продав – не плати.

І от саме цей механізм, став на нашу думку вирішальним для стимулювання галузі: з одного боку, компанії, які виробляли неякісний продукт чи не мали успішних стратегій продажу – почали нести збитки, так як платили високі акцизи не реалізувавши продукцію, з іншого боку, компанії, яким вдавалось виробити\продати продукт раніше 90 днів, отримували на рахунок значні суми ще не сплаченого акцизу і пускали їх в обіг нарощуючи збут. Фактично, кращі отримували безкоштовний “кредит” від держави на 60-80 днів. Стабільність попиту дозволяла вклавши 1 гривню на початку, далі постійно користуватись  акцизним кредитом в 3-4 гривні, забезпечуючи рентабельність у 300-1000%. Імпортери такої відстрочки не мали і відповідно, були  менш конкурентними.

Завдяки цьому механізму,  у «вільній» конкуренції на ринку викристалізувалися основний десяток найсильніших гравців, які мали найуспішніші стратегії продажів, швидку оборотність і, відповідно, «безкоштовний кредит» від держави. Ці компанії виявились захищеними від імпорту і досягнувши меж внутрішнього ринку почали проектувати агресивні маркетингові стратегії підкріплені вільними обіговими коштами на зовнішніх ринках. Станом на 2008-й рік Україна експортувала горілку у 96 країн світу сукупною вартістю понад 400 млн долл. Нашим компаніям вдалось успішно тіснити конкурентів на сформованому розвиненому ринку з величезним потенціалом. Для прикладу Британці експортують на 5 млрд фунтів в рік віскі, а французи на 11 млрд євро вин і коньяку.

На жаль, у 2008-му році, в рамках антикризових заходів, з метою швидше отримати акциз, Уряд змінив механізм сплати акцизу, примусивши виробників платити його в момент поклейки марки, що означало навпаки авансове кредитування не виробника, а  держави обіговими коштами і усунення конкурентної переваги з імпортерами. Таке «прогресивне нововведення» швидко вплинуло на результати галузі і вже за 4 роки в 2012 експорт впав  лише до 26 країн.

Окремі експерти виокремлюють ще один фактор розвитку у вигляді  непублічного консенсусу з державою, мовляв горілчаникам давали можливість виробляти частину «сірої продукції» і це давало галузі додаткові прибутки а також «Кримський офшор» – програму, за якою частина акцизів поверталась виробникам, які нарощують виробництво в Криму. Проте, на нашу думку, дані форми могли бути стимулом лише для малих підприємств, оскільки великим компаніям, фактично неможливо збувати і адмініструвати великі обсяги контрафакту без публічного розголосу. Як би саме ці чинники були вирішальними, то не відбулось би таке стрімке падіння експорту і обсягів, яке відбулось після відміни 90денної відстрочки сплати акцизу.

Даний кейс є малодослідженим, але він показує, як одна, здавалося б невеличка конкурентна перевага в методі сплати податку й радше випадково створена державою, може створити суперуспішну галузь. З іншого боку, цей приклад є також, на жаль, свідченням того, як одним необдуманим рішенням можна загубити значну конкурентну перевагу.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>