Продовжуємо публікації українських кейсів про застосування інструментів промислової політики від Тараса Миколаєнко. Минулого разу ми розглянули кейс горілчаної галузі. Цього разу мова йтиме про виноградарство та садівництво, й про вміле використання податкових інструментів.
З метою розвитку виноградарства у 1999 р було прийнято закон про «Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», який по суті був
податком з обороту з усіх алкогольних напоїв та пива: 1% , а згодом і 1,5% збору стягувались на кожному етапі реалізації – продажу оптовим компаніям і при реалізації в роздріб.
Це був збір, аналогів якому в Україні не було. Збір був цільовим і кошти заборонялось витрачати на щось, крім як на підтримку зазначених галузей.
Збір носив умовно несправедливий характер, так його платили переважно споживачі лікеро-горілчаних напоїв і пива, а кошти ішли на здешевлення продукції конкурентів виноробів. Чим сильніше зростали акцизи, тим більшими були надходження по даному виду збору. Якщо в 2000-у році збір складав 63 млн грн або лише 11 млн долл, то в 2012му році надходження склали рекордні понад 1 млрд грн, або понад 120 млн долл. Для порівняння підтримка всього агарного сектору в 2019 р склала 125 млн долл, тобто майже стільки, скільки раніше могло бути витрачено на виноградарство і садівництво. Загалом сукупні витрати на підтримку склали 1740 млн грн (близько 300 млн долл за курсом 5,5 і 8) на виноградарство і 1 млрд 160 млн на садівництво ( приблизно 160 млн долл. ).
Загалом суб’єктами завдяки господарювання за інтенсивними технологіями було закладено 48,9 тис. га плодово-ягідних насаджень та 45,5 тис. га виноградників, з яких на площі 53,1 тис. га споруджено шпалеру та 31,0 тис. га побудовано системи краплинного зрошення.
Завдяки такій політиці в Україні відродилось виноградарство і садівництво, з’явились сучасні виноробні та коньячні підприємства а також підприємства з виробництва соків.
Економічний ефект можна оцінювати по різному – якщо в виноробстві ми не показали значних успіхів і експорт вин не перевищує 50 млн долл, то в садівництві щорічний експорт плодово-ягідної продукції вже сягає понад 200 млн долл і ще понад 50 млн долл – експорт соків. Загалом можна констатувати, що державні компенсації інвестицій в ці галузі вже кратно повернулись економіці країни.
Чи було це досягнуто «за рахунок», тобто на шкоду іншим секторам лікеро-горілчаної галузі, чи пивній галузі? – очевидно, ні. В минулому кейсі ми бачили інші інструменти для горілчаної галузі, що також дали позитивний ефект.
Виходить на те, що селективна підтримка окремих секторів дійсно може працювати всього-навсього з одним інструментом, й ці інструменти можуть бути різними, специфічними для конкретного сектору.
Чи дійсно це так, – розглянемо в наступних випусках українських кейсів.
За матеріалами http://eurowine.com.ua/?q=node/18264