Проект «Інтеграція 4.0» націлений на повну інтеграцію українських рухів кластерного розвитку та смарт-спеціалізації в 5 регіонах України. Відповідно, ми моніторимо та намагаємось інтегрувати всі ключові події які є в орбіті цих напрямів – й не тільки за вказаними регіонами, а в цілому – по Україні. Підсумовуючи події листопада-початку грудня в своєму звіті, ми звісно не могли не помітити міжнародну конференцію «Smart-specialization: dialogue for regional transformation» , як організував Український інститут міжнародної політики 1-2 грудня.
Я дізнався про неї випадково, з Фейсбук, й подивився окремі презентації вже в записі. В цілому конференція сподобалась – все організовано на високому рівні: масове охоплення українських регіонів та їх доповіді, залучення експертів від JRC та з інших країн, якісна модерація. Все це говорить, що проект смарт-спеціалізації розвивається в Україні й в нього залучається все більше стейкхолдерів.
Але видається на те, що поки що до проекту не залучений український бізнес – отже для кого тоді робиться ця смарт-спеціалізація?
Стан відносин руху 4.0 з керівництвом проекту S3 – комунікації «нижче плінтуса»
Будь-які персональні відносини між людьми чи навіть керівниками, звісно, не є предметом публічних аналізів чи звітів. Але допоки це не зачіпає інтереси спільнот, які стоять за цими керівниками. Відповідно, речі, які я тут викладаю стосуються не виключно амбіцій чи емоцій Олександра Юрчака, – це має пряме відношення до стратегічних інтересів сотень інноваторів та замовників Індустрії 4.0 в Україні, до наших чисельних партнерів з наукових установ та регіональних стейкхолдерів проекту «Інтеграція 4.0».
Від початку активного розвитку руху 4.0 (ще з 2016-17 рр) ми намагались тісно кооперуватись з директоратом промислової політики та іншими командами Мінекономіки (тоді МЕРТ), а також директоратами МОН. За ці 5 останні років була велика кількість нарад та спільних заходів з цими міністерствами й ми завжди вважали та вважаємо центральний уряд нашим топ-партнером в розбудові української Індустрії 4.0.
Але те, що відбувається в проекті смарт-спеціалізації, я можу класифікувати, як
повне та свідоме ігнорування нас як стейкхолдерів цього напряму інноваційного розвитку в промисловості.
Фактично, – й не дивлячись на наші чисельні звертання до Ніно Даменія, як керівника цього проекту (менеджер команди офісу підтримки реформ від Мінекономіки до літа 2020), з 2018 ми були повністю відрізані від потоків інформації. Ми не знаємо й досі, де є публічні звіти цього проекту, не отримуємо ніяких регулярних розсилок, не знаємо про існування якихось експертних груп в соц. мережах тощо. Якісь важливі матеріали про стан проекту, я отримав від наших партнерів з Харкова, а не від «партнерів» з Мінекономіки. Більше того, на наші регулярні запрошення до власних заходів в регіонах – як відкриття регіональних центрів 4.0, чи розвиток кластерів, – ми завжди отримували відмову від цього керівника проекту. Зрештою, був зроблений висновок про надзвичайну секретність цього проекту й ми залишили ці спроби налагодити комунікації. Деякі спроби реанімувати відносини – й вже з Інститутом міжнародної політики, були в вересні 2020, коли вийшов проект Національної програми кластерного розвитку. Публічними є наші матеріали та пропозиції проекту «Інтеграція 4.0», де ми цілком позитивно згадуємо напрацювання Інституту міжнародної політики.
Але з цього проекту завжди те саме – ніякої реакції.
Тому – й по відношенню до цієї конференції та заходів нашого проекту «Інтеграції 4.0», які відбуваються паралельно, я вимушений констатувати, що ми живемо в 2х паралельних світах, які – саме на рівні проектного, національного управління, – поки що ніяк між собою не перетинаються.
Національні та регіональні виклики інноваційного промислового розвитку
Зрештою, крім кількох чиновників, які чомусь захопили це лідерство та представництво України в комунікаціях з ЄС, є ще маса інших стейкхолдерів, з якими власне ми ведемо регулярні комунікації та співпрацю. Стратегічно, ця співпраця націлена на прийняття спільних викликів, умовно «мега-трендів», які мали б пронизувати будь-які стратегії регіонального, промислового, цифрового, експортного та інноваційного рівнів.
- Зростаюча де-індустріалізація України – наша економіка все більше стає сировинним придатком для інших країн світу.
- Деградація науки та інноваційних процесів – з відповідним зростанням долі імпортних технологій
- Перетворення секторів ІТ та чисельних інженерних секторів в таку саму «сировину» – тільки в сенсі їх все більшої інтеграції в глобальні ланцюги та екосистеми, – але не в вітчизняні!
Якщо ці 3 топ-виклики є спільними та крос-рівневими – від національної економічної стартегії й до стратегії окремого регіону, то звісно, ми мали б грати в одну гру та реагувати в унісон.
Але поки що ми бачимо розділення в реакції на ці виклики – влада, в тому числі регіональна, радше робить вигляд ефективної реакції, тоді як бізнес напружує всі свої сили, щоб консолідуватись та якось вижити в умовах глобальної конкуренції, де нових загроз та викликів стає більше з кожним днем. Європейські підходи,
методика та стратегія смарт-спеціалізація регіонів – саме в сенсі фокусу на інноваційності та хайтек, а також у виводі регіональної влади в топ-стейкхолдери інноваційного розвитку, – є абсолютно релевантною до потреб нашого розвитку.
Але так як це відбувається в Україні, ми радше маємо шанс створити чергову «паперову стратегію» (на додачу до 40+ за останні роки), ніж реально зрушити ситуацію по вказаним вище викликам. Точніше, цих паперових стратегій може бути ще 26 й, звісно, ми можемо в цьому поставити європейський рекорд. Чи точніше анти-рекорд?
Як реагує світ чиновників: рамки державного проекту «Смарт-спеціалізація»
Припустимо, що державний проект смарт-спеціалізації проходить ще якісь «підготовчі фази» й тому є дещо засекреченим від широких бізнес- кіл. Можливо, саме це є причиною (така методика), чому 2-ий рік на подібних конференціях ми не бачимо представників бізнесу. Можливо, фокус робиться виключно на чиновниках та окремих представниках науки, саме для того, щоб краще їх підготувати та консолідувати з точки зору якісного стратегічного планування. Можна також припустити, що вибір цільової аудиторії таких конференції також робиться в певних обмеженнях – звісно, організатори мають на це право.
Але враховуючи, що проект триває з 2017 року, що в розробку стратегій смарт-спеціалізації було вже залучено десятки, якщо не сотні підприємств, та представників МСБ, – чи не пора вже проаналізувати як ці стратегії реагують на наші українські мега-тренди? Й чи не пора вже робити ці висновки спільно з бізнесом? Який тим більше давним давно чекає цих відкритих розмов про застосування сучасних європейських методик?
Отже, якщо ці виклики є спільними, що ми мали б бачити, в тому числі на цій конференції 1-2 грудня? Ось принаймі 3 головні очікування від бізнесу
- Концентровані та сфокусовані месиджи та пропозиції, яким чином регіональні стратегії створюють конкретні заслони та контр-дії щодо загроз сповзання в «пастку бідності»
- Пропозицію конкретних механізмів та інструментів щодо інноваційного та промислового розвитку, й зокрема інфраструктурних елементів регіональних інноваційних екосистем. Маючи 26 подібних регіональних зрізів, звідти легко було б консолідувати спільні пропозиції національного рівня.
- Пропозицію конкретних підходів та методів, як краще стимулювати співпрацю науки з бізнесом, адже ми добре знаємо, що сьогодні по більшості напрямів між цими категоріями учасників інноваційної екосистеми просто прірва.
Чи було все це десь в доповідях наших представників? Наскільки я виснував з перегляду презентацій – ні, не було.
Можу помилятись, але з урахуванням попереднього досвіду спілкування та взаємодії з державними органами та тими, хто реалізує подібні проекти, я все-ж буду стверджувати, що
цей світ – окремий й поки що чужий за своїми цілями та поведінкою до очікувань бізнесу.
Риторика цієї конференції – та сама, що й рік тому. Якщо резюмувати – то це звучить як звітування перед чиновниками ЄС – «У нас все добре, тримаємо курс на S3, йдемо по плану». План полягає в тому, що всі регіони вже пройшли навчання, розробили стратегії, й переходять до процесу підприємницього відкриття. Тут планується кілька воркшопів – фокус груп за вибраними напрямами спеціалізації регіонів, після чого стратегія вважається розробленою й її можна завантажувати на портал S3 Євросоюзу. Кінець проекту! І це все, за що боролись 3 роки???
Очевидно та явно в цій риториці
- Фокус на процесах (в першу чергу підприємницького відкриття), – а не на їх результатах.
- Відсутність в діалозі бізнес-об’єднань та бізнесу – хоча розмова йде саме про їх залучення
- Відсутність реального фокусу на конкретних й суто українських викликах, натомість є контроль на відповідності методикам ЄС
Таким чином, напрошується висновок про бурхливу імітацію активності – як влучно назвала цю поведінку одна наша колєжанка по Industry4Ukraine, – «фантастична швидкість шаленого равлика». Адже по великому рахунку – що конкретно досягнуто за 3 роки проекту?
Як реагує світ бізнесу: приклад реалізації стратегії Індустрії 4.0
Між тим, я переконаний, що багато регіональних представників влади, можливо, більшість навіть не підозрює, що методика смарт-спеціалізації вже частково реалізується в їх же регіонах представниками бізнесу. Й зокрема, того ж нашого руху Індустрії 4.0.
Розвитком хайтек технологій в промисловості, з фокусом на інноваціях ми системно займаємось з 2014 року. Для промоції 4.0 написано сотні статей, випущено десятки звітів, проведено десятки конференцій та семінарів – й чимало з них спільно з представниками влади. Ми не тільки пишемо чи говоримо, рух 4.0 є реальним двигуном того самого зближення науки-влади та бізнесу, про які так красиво розповідають представники смарт-спеціалізації. З 2014 року ми проводимо
- Постійну та системну просвіту українського ринку та українських замовників – останній форум Trans4mation кінці листопада збирав по 1000+ чоловік щодня, й де промисловці демонстрували дуже високий інтерес до цифрових інновацій.
- Видаємо конкретні пропозиції щодо зміни інноваційної екосистеми – зокрема, з рядом представників наукових закладів в 2019 році вийшла модель інноваційної екосистеми промислових хайтек, яка де-факто, є головною та єдиною на сьогодні серед інших подібних розробок в Україні. Саме вона мала б стати гайдом в оцінці регіональних інноваційних екосистем.
- Ми розробили національну стратегію Індустрії 4.0 – й де є окремі системні положення, щодо регіонального, кластерного та інноваційного розвитку.
- Зараз ми дійшли до системних пропозицій інструментів промислового та кластерного розвитку. Вийшов проект Національної програми кластерного розвитку, де окремо опрацьований розділ по взаємозвязку смарт-спеціалізації та кластерів. Й проект «Інтеграція 4.0», який ми виконуємо спільно з Інститутом Економіки та Прозгнозування НАН України, – найбільш цілісний та зконцентрований проект, де ми в 5 регіонах намагаємось інтегрувати все вищесказане. Зокрема, тут вже є адаптована методика смарт-спеціалізації в регіонах. Й мені очевидно, що саме її – як відповідь на ті самі топ-виклики, – варто було б обговорювати на подібних міжнародних конференціях з європейськими партнерами. Адже хіба наразі є щось інше – адаптоване до наших умов?
До всіх цих робіт вже залучались десятки й сотні представників того самого МСБ. Включно з регіонами України. Тому наш звіт з останніх заходів проекту «Інтеграція 4.0» – саме про таку конкретику у вирішенні актуальних викликів інноваційного розвитку регіонів.
І, звісно, ми звітуємось перед спільнотою за прийняті стратегічні плани – ось наш звіт від 2019, зараз готуємо наступний за 2020.
Резюмуючи. Наш світ – це світ реального бізнесу, реального прийняття викликів національного масштабу, де бізнес, промисловці, науковці, експерти серйозно занепокоєні існуванням паралельного світу чиновників, який чомусь (принаймі в цій конференції) вирішив ізолюватись від нас.
Проблема – втрачений час та можливості
Проблемою існування цих двох паралельних світів є втрачений час та можливості, й зростання вказаних вище викликів як топ-загроз національного рівня.
Якщо брати тільки аспекти Індустрії 4.0 – й тільки в аспектах національного інноваційного розвтику в промисловості, що ми втратили за останні 4 роки
- Можливості проведення повного аудиту інноваційних екосистем на рівні регіонів та галузей – й сьогодні ніхто в Україні не знає повної картини, де розуміння ще існуючих сильних активів мало б бути в центрі уваги міністерств. За минулі роки МОН знову і знову демонстрував в цих питання свою безпорадність.
- Ми не зробили навіть частковий аудит екосистем – зокрема на рівні регіонів Одеси, Києва, Харкова та Запоріжжя до технічних університетів була пропозиція зробити окремий регіональний лендскейп Індустрії 4.0 за прикладом національного. Жодної реакції чи підтримки з боку місцевих влад. Хоча вартість такого аудиту – просто смішна (мова про оплату робіт 2-3 аналітиків, тобто сума в 100-200 тис грн).
- Ми втратили можливість розвинути Центри 4.0 на рівні тих самих вказаних регіонів. Сьогодні, замкнені в рамки нереформованої системи ЗВО, вони ледве утримують певний статусний рівень – хоча очікування до них на початку проекту були в рази більшими. Саме Центри 4.0 (аналогія європейських DIH), мали стати осередками просвіти, інновацій та залучення промисловців до наукових розробок. Цього не сталось, хоча знову ж ціна питання не є високою – проект одного центру вартує 3-4 млн гривень на рік, й через 2 роки ці установи виходять на самоокупність.
- Ми втратили й частково дискредитували ініціативи Indsutry4Ukraine, в яких впродовж 2 років, в форматі “Індустріальних тижнів” саме й налагоджувався той самий пресловутий діалог бізнесу-влади та науки. Не зважаючи на масу пропозицій, які видавались в підсумкових заходах цього проекту – реакція регіональних влад є радше нульовою.
- В цьому році ми втратили можливість підтримати програму Національного кластерного розвитку на конкурс секторального розвитку через Мінрегіопром. Проект – який підтримали десяток кластерних спільнот України, загальмував звичайний бухгалтер Мінекономіки! Сама по собі ця історія є дуже показовою з точки зору розуміння ефективності міністерств та їх розуміння що та як роблять бізнес-спільноти.
Звісно, я далекий від того, щоб малювати все чорним кольором – в регіонах відбувається багато позитивних зрушень й ми про них також знаємо й дуже цінуємо. Але якщо говорити про синергію, єднання та співпрацю влади-науки та бізнесу в тій самій смарт-спеціалізації, яка керується державою – й саме як протидії тенденціям деградації науки та промисловості, – то результати є поки що дуже слабкими.
Як зближувати ці два світи
Відповідь на це питання викладена в нашій методиці проекту «Інтеграція 4.0». На сьогодні ми маємо
- Цілісний погляд на недоліки підходу «копі-паст» і який сьогодні домінує у всіх регіонах – і як рішення, модель справжньої співпраці регіонального рівня
- Більш повну та покрокову методику – як рухатись разом на початковому етапі
- Перші результати обговорень, зокрема по Києву та області – круглі столи плануються далі в регіонах Харкова, Миколаєва, Вінниці та Запоріжжя.
Тобто, якщо коротко – ось наша пропозиція двома реченнями. Перше – потрібно закінчувати з «інтелектуальним вправлянням в стратегічному плануванні”. Друге – потрібно чітко визначати власні ролі в конкретних форматах співпраці, в спільному прийнятті стратегічних національних викликів й разом планувати ті проекти інноваційного та інвестиційного розвитку, які є найбільш важливими, реальними та затребуваними бізнесом з огляду на 2021. Саме такий підхід поверне довіру бізнесу до влади, яка сьогодні є на дуже низькому рівні.
Юрчак Олександр
Спів-координатор платформи Industry4Ukraine
Координатор нац. Руху «Індустрія 4.0»
Ген. директор АППАУ