Дослідження ЛДВ в регіонах Харкова та Запоріжжя – головні висновки 

Опубліковано:

Для більш детального розгляду стану кооперації у виробництві та інноваціях в проєкт ClusteRISE було включене завдання з дослідження Ланцюгів Доданої Вартості (ЛДВ) в кластерах ІАМ Запоріжжя та Харкова. Методика даного дослідження включала виконання наступних робіт

  1. Опитування онлайн та офлайн учасників кластерних спільнот
  2. Обробка результатів
  3. Інтерв’ю окремих керівників, учасників кластерів та фокус – групи
  4. Обробка вторинних джерел, включно зі статистикою державних установ та інших джерел. 
  5. Розробка аналітичного звіту

Всього в опитуванні взяли участь 17 підприємств Запорізького регіону, та 11 підприємств Харківського. Більшість підприємств, які брали участь в дослідженні відносяться до машинобудівного та інжинірингового сегментів, й 89% респондентів є членами кластерів.

Нижче надається 1-ша версія фінальних висновків цього аналітичного звіту.

  1. ЛДВ регіонального рівня в секторах ІАМ є дуже фрагментарними (= розірваними) в обох регіонах Харкова та Запоріжжя. Тільки 1 компанія з 10 має в своєму регіоні рівень інтеграції в регіональні ЛДВ більше 50%. Більшість – від 10 до 40%. На питання «назвіть 5 ваших головних постачальників в регіоні (вкл з послугами)» – ніхто з респондентів не зміг назвати всіх 5. Респонденти називають до 3, або окремі сегменти ринку.
  2. Фрагментарність стосується як традиційних галузей, так і нових секторів, паростки яких можна спостерігати в обох регіонах, зокрема, йдеться про окремі сегменти Індустрії 4.0, як робототехніка чи адитивні технології. Тобто, в цілому, виявлений великий ще потенціал та концентрацію окремих фірм за традиційними секторами у відповідних пріоритетних галузях, які роблять найбільший вклад в регіональні ВВП. Але ясно встановити їх зв’язки з іншими регіональними акторами конкретних, технологічних ЛДВ не вдалось. Наприклад, Харків є традиційно сильним в проектуванні та промисловому інжинірингу. Однак виявити чіткі зв’язки в рамках ланцюгів цих секторів з місцевим машинобудуванням чи постачальниками інноваційних продуктів та послуг запропонованим методом не вдалось. 
  3. Натомість, групи дослідників зафіксували певні тенденції щодо причинно-наслідкових чинників цього стану. Причини розривів в ЛДВ є різними. Це не тільки традиційний фактор «низької довіри», який фігурує у всіх кластерних опитуваннях, як перешкода до співпраці №1. Часто підприємства просто не можуть знайти того постачальника, який їм найбільш вигідний в своєму регіоні. Серед головних причин і та, що підприємства просто не знають всіх наявних можливостей кооперації в своєму ж регіоні.
  4. Серед причин з категорії «низької довіри» – або ширше «низької культури співпраці», респонденти фокус-групи вказують на такі причини як
    1. Короткостроковий фокус – бачення угод учасниками ринку й намагання отримати власну, швидку вигоду
    2. Домінуючі парадигми (низької) ціни, а не цінності у відносинах між контрагентами. Це веде до цінових війн, які так само ведуть до зниження довіри.   
    3. Усталені роками парадигми «само-центричності»: підприємства, особливо, ті що народились в 90-х звикли виживати поодинці в умовах «дикої конкуренції». Це негативно вплинуло на формування культури співпраці не тільки з точки зору початкової довіри та відкритості, але й з точки зору формування необхідних навичок співпраці – як розуміння потреб партнера чи клієнта, розвитку сервісних послуг, швидкої кооперації в спільних завданнях тощо. Ці навички є на низькому рівні, що часто відмічають зарубіжні партнери АППАУ, головного виконавця проєкту ClusteRISE.
  5. В інноваційних секторах Індустрії 4.0 також відсутня ефективна та широка кооперація між університетами, НДІ та місцевим бізнесом, особливо МСП. Промислові інновації частіше всього розробляються самими учасниками бізнесу, великими підприємствами й університети залучаються тільки для виконання окремих робіт. Натомість, самі університети майже нічого не пропонують в якості послуг інноваційного розвитку для промислових МСП. Це також добре продемонстрували технологічно-інноваційні дні, які пройшли в Запоріжжі та Харкові в березні 2021 – на перших регіональних лендскейпах Індустрії 4.0 практично відсутні місцеві університети та НДІ.
  6. Однією з ключових причин є також практично повна відсутність державних та регіональних програм розвитку кластерної, виробничої кооперації. Наприклад, одна з головних й найбільш великих розривів в Запорізькому регіоні – це розриви в обробці металу. Великі меткомбінати «гонять вал» на експорт, а місцеві машинобудівники імпортують метал з Туреччини чи ЄС просто тому, що запорізька сталь – неякісна, не відповідає їх вимогам по експорту вже машин та агрегатів в той самий ЄС. Завдання представлення масштабів цієї невідповідності в даному дослідженні не ставилось, але дослідники фіксують це як одну з найбільших проблем кластерного розвитку.
  7. Очевидно, що мова йде також про великі розриви між ГЛДВ та внутрішніми ЛДВ. Зараз повсюдно домінує орієнтація на ГЛДВ та експорт. Тобто, «Запоріжсталь» може бути добре інтегрованою в глобальні ЛДВ (ГЛДВ), як постачальник сировини у вигляді прокату. Але, на жаль, комбінат не є інтегрованим у внутрішні ЛДВ в машинобудуванні, оскільки подібна ціль не стояла, а програм стимулювання такої інтеграції в державі немає. Подібним чином, більшість харківських інжинірингових та машинобудівних компаній завжди розглядали експорт як більш пріоритетний напрям, оскільки внутрішній ринок та попит є малим. Відповідно, дуже мало уваги приділялось та приділяється пошуку внутрішніх постачальників в своєму регіоні, оскільки логіка інтеграції в глобальний світ відразу налаштовує на глобальний погляд на партнерів, в тому числі постачальників.
  8.  В роботах UNIDO ці розриви між ЛДВ та ГЛДВ є типовими для країн, що розвиваються. UNIDO підкреслює, що без стимулювання стратегій Linking back – тобто, без налагодження внутрішньої виробничої кооперації, стратегії ГЛВД (явні чи неявні) ведуть до закріплення країн в статусі сировинного придатку. В аналітиці Industry4Ukraine, зокрема в звіті проєкту «Інтеграція 4.0» наголошується, що практично усі регіони України тримають курс на деіндустріалізацію, оскільки програм розвитку виробничої кооперації, проектів розвитку для промислових хайтек практично ніде в регіонах немає і це в повній мірі стосується Запоріжжя та Харкова.

    Звіт від березня 2021 б’є тривогу, оскільки ця позиція є прямим курсом до економіки бідності й це відбувається де-факто «планомірно» на рівні держави.

  9. Аналітика представлена в проєкті Національної програми кластерного розвитку говорить про те, що налагодження подібної внутрішньої кластерної кооперації в країнах ЄС та Східної Європи стимулювалось солідними програмами кластерного розвитку та підтримки на рівні держави. Мова про десятки та сотні мільйонів євро. Наприклад, угорська програма кластерного розвитку має з 2010 р. бюджет в 3 млн євро прямого фінансування (для кластерних організацій) та непрямого в 65 млн євро (для учасників кластерів),  Інші джерела, наприклад звіт світового банку по розвитку кластерів в країнах Латинської Америки, говорить що ці країни також витрачали великі кошти на розвиток кластерів – наприклад, в Бразилії за 10 років ці вклади склали 20 мільйонів доларів США, в Чілі – 40 млн $, в Уругваї – 9 млн $.
  10. Ще раз варто наголосити чому країни витрачали стільки коштів, й часто – далеко не завжди успішно, на ці програми. Суть кластерної теорії та практики саме в налагоджені сильних, розвинутих та диверсифікованих ЛДВ – це є основа конкурентоспроможності, експорту та розвитку промислових високотехнологічних секторів. Це дає в свою чергу прискорене зростання ВВП, кількості робочих місць, інновацій, власне звідки й походить теза про «кластери як рушії економічного розвитку». Тобто, у всіх успішних країнах і які розвивають власні кластери – подібні програми свідчать про подолання рівня економічного лікнепу на рівні урядів та регіональних адміністрацій.

    Якщо всі успішні країни витрачали великі кошти на програми кластерного розвитку, то очевидно це говорить про те, що “самі по собі” кластери розвиваються надто повільно або не розвиваються взагалі.

  11. В цьому контексті, не викликає подиву, що більшість українських ЛДВ є зруйнованими, в тіні, або мало-дослідженими й відповідно – малокерованими. Адже повторимось, що після 1991 українська держава й донині не має ніякої довгострокової промислової стратегії чи політики, а розвиток кластерів фінансується переважно міжнародними донорами. Для прикладу, Запорізька ОДА заклала на розвиток місцевого кластеру ІАМ в 2021 аж 100 тис гривень, але жодної копійки з цього бюджету не було виділено. Тоді, як німецький уряд та ЄС витратив на розвиток промислових кластерів в цьому регіоні в 2021 щонайменше 1 млн гривень (кілька донорських фондів).

    Виникає питання, кому більше потрібна українська промисловість та робочі місця в Україні – німецькому уряду чи українському?

  12. Український уряд (уряди) також не поспішають інтегрувати кластерний розвиток в ті чи інші довгострокові програми розвитку й координувати їх. Централізовані державні програми регіонального та національного рівня мали б бути ідеальною точкою координації зусиль різних груп стейкхолдерів, адже проблема слабкої координації навіть існуючих фондів та їх напрямів дій є очевидною. Й немає в країні іншого стейкхолдера крім державних установ, який за своїм статусом зобов’язані координувати ці зусилля на рівні державних програм розвитку. На жаль цього не відбувається. Ось 3 приклади. Кілька проектів 2020-21 рр від UNDP, USAID та GIZ були направлені навколо тих самих регіонів Запорізької області й тих самих сфер діяльності, зокрема розвитку промисловості, включно з розвитком виробничої кооперації. Ми знаходимо між ними дуже мало синергії та координації, а стейкхолдери як департаменти промисловості ОДА практично виключені з цього процесу. Інший приклад центрального рівня, це про проєкт Національної програми кластерного розвитку. Він вироблений на волонтерських засадах на платформі Industry4Ukraine й переданий в Мінекономіки в жовтні 2020, але й досі кластерний комітет платформи  немає ніякої відповіді, немає ніякої конкретики в прогресі чи спільних діях на 2022. Аналогічно, напрям смарт-спеціалізації, який мав би бути №1 з точки зору інтеграції зусиль влади, бізнесу та науки-освіти в розвитку промислових хайтек секторів, і який просувається на рівні регіональних програм під егідою Кабміну є повністю дезінтегрованим від зусиль активістів та комітетів платформи Industry4Ukraine, серед яких є і комітет по смарт-спеціалізації та інноваціям.
  13. Для аналізу ЛДВ потрібна мобілізація та об’єднання кращих експертів регіонального та національного рівня та вироблення єдиних методик в управлінні ЛДВ. Це ще 1 важливий висновок нашого дослідження. Методика мепінгу кластерів, гарна в теорії, на практиці має силу перешкод – в першу чергу, це гостра нестача досвідчених дослідників – практиків зі знанням предмету дослідження. Це відразу впливає на вартість, оскільки формування мульти-профільних команд, де є фахівці по знанню секторів ІАМ, методів досліджень ЛДВ, маркетологів та економістів вимагає значних коштів на проведення таких робіт.
  14. З позитивних сигналів що стосуються покращення стану внутрішніх ЛДВ автори дослідження фіксують
    1. Учасники харківського та запорізького кластерів ІАМ є відкритими для кооперації. Це очевидно слідує з персональних опитувань. Учасники ринку, які ще не приєднались до кластерів задають питання щодо переваг участі, що в цілому свідчить при низький рівень охоплення комунікаціями й, особливо персональної роботи з кожним з таких кандидатів.
    2. Впродовж року кластери ІАМ виробили пакет інструментів кластерної кооперації, як спільні технологічні мітапи, регіональні Технологічно-Інноваційні дні та між-кластерні форуми (2 пройшли в Миколаєві та Харкові). Разом,  це формує основи для покращення кластерної взаємодії, між-регіональної співпраці,  а також виводить на 1-ий план створення нових спільних та шерингових інструментів підтримки та розвитку, як програма  EIF від АППАУ, що фокусується на фандрейзингу Індустрії 4.0.
    3. Певні зрушенні все-ж відбуваються на регіональному рівні – домовленості про покращення співпраці між кластерами ІАМ та владними структурами досягнуті як в Харкові, так і в Запоріжжі.
    4. Найбільшим чинником впливу національного рівня на 2022 слід вважати потужну підтримку ЄС, яка буде надаватись через GIZ в рамках програми  EU4Business. GIZ підтримає 26 кластерів України, більша частина з яких знаходяться саме в промислових, виробничих секторах І це чудовий подарунок для всіх кластерів України, оскільки це дозволить закріпити той початок консолідації, який з 2020 триває на платформі Industry4Ukraine.
    5. Учасники кластерів ІАМ вже розглядають та пропонують моделі кооперації в спільних інжинірингових проектах, а також в розвитку інновацій.

 Повний звіт про ЛДВ в проекті ClusteRISE надає також рекомендації для кластерів ІАМ. Його вихід планується до кінця 2021.

Експерти платформи Industry4Ukraine, члени кластерного комітету та кластерної спільноти запрошуються до обговорення цих висновків. Ваші коментарі та пропозиції щодо інших спостережень та висновків надсилайте на е-адресу info@industry4ukraine.net