Позиційні документи як Хартії, Маніфести тощо є в усьому світі важливим інструментом в консолідації спільнот та різних категорій від влади, бізнесу, громадськості та експертного середовища. Те, що їх лідери вважають найважливішим (принципи), те в що вони вірять (бачення майбутнього) зазвичай фіксується в чітких положеннях. В русі «Індустрії 4.0 в Україні» в періоді 2016 – 21 рр було вироблено два позиційні документи – Хартія Індустрії 4.0 (2016) та Маніфест Industry4Ukraine (2019).
Наразі, спільнота руху стоїть на порозі вироблення Маніфесту Індустрії 5.0. Він буде представлений й готовий до підписання на 1-ій конференції І5.0 14 липня в Києві. Але для того, щоб виробити новий документ, варто поглянути на долю попередніх. Чи йшли прогресивні спільноти, що підписували ці положення, курсом, який був заявлений? Чи дотримувались задекларованих принципів? Які головні уроки та що ми можемо взяти з собою в те майбутнє, в яке ми віримо?
Виконання Хартії 4.0 – головні уроки
Документ був вироблений в червні – липні 2016 року й підписаний в Києві 16 провідними учасниками ринків промислових систем керування та ІТ. Серед них були такі відомі імена як «Майкрософт-Україна», «АББ – Україна», «Люксофт-Україна», «Фенікс Контакт Україна», «НРЕ Україна», ВГ «Техінсервіс», IT-Enterprise, «АрселорМіттал Кривий Ріг», УкрТрансНафта, АППАУ та UAID. Пізніше Хартію 4.0 підписали понад 100 учасників ринку й, власне, з цієї консолідації розпочався рух 4.0 в Україні. Тільки в 2016 році ми мали 2 великі конференції, пізніше рахунок йшов на десятки різних заходів щороку. Незмінним ініціатором, координатором та організатором цих подій залишалась АППАУ. АППАУ була також головним ідеологом та стратегом Індустрії 4.0 – від проєкту нац. стратегії І4.0 й до численних звітів, білих книг та позиційних документів, та конкретних проєктів та пропозицій по розвитку, – їх загальний рахунок йде на десятки.
Тепер, через 7 років, варто оцінити роль Хартії 4.0, як документу, де зібрані засадничі положення стратегічного довгострокового розвитку. Безумовно, ця оцінка є наразі суб’єктивною й служить не більше, ніж для початку нового витка діалогу та дискусії в рамках спільнот руху 4.0.
- Якість положень – їх виправданість та коректність з точки зору минулого періоду
Які положення були вірними й залишаються такими й досі, а де ми помилились? – це перше питання що виникає при аналізі документу.
Стосовно 5 ключових передумов – необхідність приєднання до 4ПР (4-ої Промислової Революції) через загрозу перетворення на бідну та сировинну країну, позиціонування в світі, використання людського капіталу як головної переваги, перетворення держави на партнера й необхідності масового залучення промисловців, – 7 минулих років тільки підтвердили їх фундаментальність та вірність. Сьогодні ми тільки мусимо констатувати, що ці передумови, або причини, як заявлено в Хартії, насправді не стали об’єднуючими чинниками. За минулі 7 років Україна продовжила шлях швидкої деіндустріалізації економіки, ми практично нічого не змінили в позиціях промислових хайтек секторів й не використали переваги людьського капіталу, а навпаки – розпорошили та зменшили його.
Відповідно, всі ці причини чи передумови є й досі. Залишається тільки надіятись, що їх усвідомленість й, в першу чергу, державними структурами стала набагато більшою.
- Дотримання положень учасниками спільнот щодо бачення майбутнього
Наступне питання щодо «правильності» положень в візії майбутнього, – наскільки запропоновані положення стали орієнтирами для спільнот, й такими які об’єднують, орієнтують та ведуть до прогресу. По цих положеннях варто пройтись більш детально
- Повна синхронізація з світовими трендами 4.0. Велика робота в цій сфері проводилась більшість активних учасників ринку – асоціаціями, вендорами, інтеграторами, розробниками й, в меншій мірі, університетами. Натомість, найслабша ланка – це уряд, тут майже ніяких зрушень за останні 7 років не відбулось. Зокрема, в Україні й досі немає жодної діючої державної програми в цій сфері, як немає й відповідального органу керування. І це – разючий контраст з країнами ЄС та світу.
- Фокус на виробництвах з високою доданою цінністю. Впродовж 7 років в цій сфері відбулась велика ідеологічна боротьба між таборами неолібералів, і які до 2022 мали все ще значний вплив на уряди, та промисловців «консерваторів», де лідером є Федерація роботодавців України. Намагання АППАУ та платформи Industry4Ukraine модернізувати порядок денний як перших, так і других не мали особливого успіху. За великим рахунком, провідні виробники в секторах традиційних галузей, включно з ОПК чи машинобудування, не дуже асоціюють свій курс на розвиток з цифровою трансформацією виробництв, як ключовим чинником конкурентоспроможності. Тільки війна заставила всі табори усвідомити пастку, в яку політики та всі попередні уряди заганяли країну впродовж останнього десятиліття й перед тим. Практично, перед загрозою повного знищення, ми виявились неспроможними виробляти будь-які види озброєнь серійно, системно та у відповідності до ситуації. Й тільки зараз уряд значно змінив риторику й в порядку денному вже звучить не тільки Агро та ІТ, але й інжиніринг та машинобудування – галузі, які є основою ОПК. Водночас, чи означає ця нова риторика конкретні зміни – питання й досі відкрите.
- Об’єднання означає конкретні дії в конкретних напрямках. В 2016 р. учасники заявили про напрями як
- Просвіта ринку в технологіях 4.0 та ріст культури промислових підприємств
- Взаємодія з європейськими та світовими об’єднаннями в 4.0
- Спільна розробка галузевих дорожніх карт цифрової трансформації
- Ріст та об’єднання технологічних інноваторів в рамках проектів 4.0
- Всебічне сприяння створенню та розвитку хай-тек та інноваційних кластерів
Зараз можна сказати, що прогрес по всім 5-м напрямам є, але радше мінімальний. АППАУ не вдалось досягнути якихось ефективних об’єднавчих форматів, й тільки в 2022 ми змогли значно зрушитись в напрямі консолідації кластерів, мова про Український кластерний альянс. За великим рахунком, це все. Чому так важко було об’єднуватись навколо вказаних напрямів, наприклад, провідним ІТ-об’єднанням чи корпораціям, чи провідним міжнародним брендам – важко відповісти. Перше, що приходить в голову – вказані напрями не були й не є для них справді стратегічними.
- Лідерство за ІТ-сектором – тут варто повністю процитувати це положення Хартії «Ми свідомі того, що технологічне лідерство сьогодні належить ІТ-секторам. ІТ може бути локомотивом нашого руху. Водночас, лідерство апелює до відповідальності – ІТ мають демонструвати не тільки технологічну перевагу, але й достатні інтеграційні та комунікаційні здатності, щоб реально об’єднувати різних учасників руху, причетних до промисловості. ІТ також має демонструвати достатнє бажання та амбіції в напрямку ‘back to home’ – спрямовувати свій нинішній експортний потенціал на реалізацію внутрішньо українських завдань.»
7 минулих років ясно показали що ІТ–сектор не спроможний бути лідером Індустрії 4.0. За великим рахунком ми не побачили від ІТ-об’єднань чи окремих великих компаній ні амбіцій, ні стратегії, ні бажання створювати дієві колабораційні формати в сфері виробничих секторів. Це не стосується, звісно, тих ІТ-компаній, які вже зробили свій вибір, приєднавшись до АППАУ, чи інших подібних об’єднань. Натомість, ІТ ясно показали себе промисловцям в ролі головного конкурента за кваліфіковані кадри. І як ми це не раз наголошували, промисловці начисто програють цю боротьбу.
- … мова не йде про ‘back to USSR’. В 2016 це положення закликало промисловців якомога швидше інтегруватись в глобальний світ. Статистика експорту свідчить, як крок за кроком все більше компаній змінювали вектор зі сходу на захід. Сьогодні це вже нікому не потрібно доказувати, але це ще не означає високий рівень готовності до такої інтеграції, й особливо, для МСП.
Головні висновки та уроки
Отже, в підсумку ми бачимо, що положення Хартії від 2016 спрацювали на мобілізацію спільнот та вироблення спільного стратегічного курсу, але тільки частково. Тобто реально включились в підтримку цих декларацій менше 50% можливих стейкхолдерів. Що було далі, в продовження цієї мобілізації?
Проект національної стратегії І4.0 від 2018 фундаментально деталізував чимало положень Хартії в конкретні стратегічні опції, а Маніфест Industry4Ukraine (2019) краще структурував вищезгадані положення по відношенню до політичної відповідальності уряду та парламенту. В чому був безумовний прогрес та наступний крок – в рамках спільноти платформи 3 роки, з 2019 по 2022 вироблялись відповідні документи та звіти, які поглиблювали розуміння експертних спільнот в напрямках інноваційної, цифрової, регіональної та промислової політик. Таким чином відбувались консолідація експертних спільнот й вихід на лідерські позиції їх власних policy-makers. В 2020 відповідні пропозиції платформи ввійшли в Національну економічну стратегію 2030. Крім роботи в розробці політик, АППАУ – й на виконання напрямів вищевказаної стратегії, – спільно з партнерами реалізували цілу низку розвиткових проектів – в сфері стандартизації, створення мережі Центрів 4.0 (сьогодні DIHs), створення мережі кластерів ІАМ, регіональної смарт-спеціалізації, просвіти та освіти ринку, популяризації кращих кейсів та практик, інтернаціоналізації тощо. Іншими словами, еволюція експертних та окремих бізнес-спільнот йшла системно та постійно, хоче й не так швидко якби хотілось.
Натомість, державні структури так і не змогли включитись в справжні реформи в промисловості й в країні не запрацювали стратегії чи політики, які сприяли б реалізації того самого людського потенціалу та наявних технологій в даній сфері економіки. В тому числі, більшість пропозицій від платформи Industry4Ukraine – проігноровані. Власне, цих державних політик чи програм розвитку немає й досі. Ціна цієї слабкості й марнування часу з боку держави є дуже високою. Й мова не тільки про повну неготовність до переналагодження промисловості на потреби військового стану. Війна сьогодні вимиває рештки кваліфікованих кадрів в лави ЗСУ або закордон, а стратегічних резервів вкрай мало. Ці процеси прискореної деградації тільки набирають обертів сьогодні. Йдеться як про молодь, так і про широкі кола МСП, вмотивовані до виробництва чого-небудь в цій країні – дефіцит як перших, так і других тільки зростатиме. Мова також про умови для них – системи стимулів, освіти, підготовки та перепідготовки кадрів (reskilling – upskilling) та заохочення працювати на виробництві. Всього цього дуже не вистачає по всім галузям.
Це означає, що процеси деіндустріалізації, які були сильними й до великої війни, можуть і надалі набирати обертів.
Звісно ми маємо надію на радикальні зміни в післявоєнний період Відновлення, й на роль ОПК як рушія змін. Однак, щоб ці очікувані потоки інвестицій реально пішли на потреби нашої економіки, реально зупинили процеси деіндустріалізації, значно покращили позиції промислових хайтек виробників, щоб вони відповідали кращим світовим тенденціям та практикам, в тому числі в подвійному зеленому та цифровому переході, вже зараз потрібні чіткі орієнтири щодо всього цього. Й мова не про проекти типу «Лугано», мова про те, як уникнути стратегічних помилок минулого періоду. Мова саме про нову якість політик та стратегій. І якщо уряд каже «не на часі», то невивчені уроки минулого повернуться знову у вигляді нових помилок, й нового гальмування.
Отже, з точки зору положень Хартії 4.0 та Маніфесту Industry4Ukraine, якими є головні уроки минулого 7-річного періоду?
- Держава не стала повноцінним учасником Індустрії 4.0, хоча виклики до регуляторного середовища тільки зростають. Державні структури були та є найслабшою ланкою, хоча її роль є ключовою в запуску діючих політик та програм національного рівня. Спільнотам потрібно потроїти зусилля, щоб системні політики й документи, що виробляються експертному середовищі входили в державний устрій й ставали реаліями.
- Спільноти повинні мати сильний ресурс для завдань лобіювання, об’єднання та зростання. Досягнення консенсусу спільнот, їх єднання навколо спільних стратегій чи програм розвитку, становлення справжніх лідерів займає роки. Якщо ми хочемо прискоритись, необхідно усвідомлювати, що а) цим процесам єднання також необхідно приділяти чимало уваги та часу (автоматично це не відбувається), б) необхідно мати ресурс для цього – координаторів чи менеджерів спільнот, бізнес-об’єднань, які готові брати на себе цю ношу й поступово стають лідерами в своїх сегментах. В першу чергу, це усвідомлення має прийти до широких кіл МСП, адже ця підтримка – в тому числі, фінансова, очікується від них.
- Професійність та єднання полісі-мейкерс. Ми також бачили, що на рівні держави практично немає фахівців, спроможних виробляти грунтовні стратегії та політики. Водночас, є чимало питань до наявності та професійності цих фахівців на рівні експертних спільнот. Зазвичай, керівники МСП не пишуть такі політики, тоді як окремим консультантам, чи фахівцям науково-дослідних установ, чи від ЗВО, які в цьому спеціалізуються потрібна додаткова мотивація. Спільноти мають приділяти більше уваги та фокусу колективним форматам у виробленні відповідних стратегічних документів та просуванню їх на державний рівень, й шукати в цьому підтримку донорських фондів.
- Залучення міжнародних компаній та великих промислових підприємств. Як не прикро, але варто визнати, що в попередній період не відбулось залучення до процесів полісі-мейкінгу 4.0 вказаних категорій. Спільноти МСП мають велике розчарування в вендорах, особливо, лідерах як «Сіменс Україна» чи «Шнейдер Електрик Україна», яким належить більше половини долі українського ринку по ключовим сегментам промислових систем керування. І які, як ми знаємо, є активними, й навіть провідними учасниками подібних процесів в країнах Західної Європи. Але ні вони, ні інші вендори, ні великі промислові холдинги не демонструють готовності включатись в роботу спільнот по формуванню політик та програм розвитку І4.0-5.0. Виключний фокус на власних інтересах, відсутність ресурсу для розвитку бізнесу та відсутність стратегічного бачення притаманні керівництву цих компаній й це зовсім не є характеристикою сталого розвитку, який декларують ці корпорації – українські, чи міжнародні. Цю ситуацію необхідно змінювати в наступні роки й можливо саме зараз, допоки Україна є в центрі уваги всього світу, для цього й настав кращий момент.
- Система державних ЗВО та НДІ неспроможна брати лідерство в будь-яких сферах розвитку. Це ще одна категорія, до якої є дуже багато питань щодо ролей та функцій в розвитку Індустрії 4.0 чи далі, – 5.0. Ми не побачили якогось єднання чи лідерства в тих сферах, які мали б за логікою, бути ключовими для ЗВО та НДІ. Будь –то питання освіти – просвіти ринку, адаптації сучасних стандартів та навчальних програм, запуску програм нових тренінгів для МСП, включення експертів в програми підтримки та фандрейзингу спільно з МСП, активної участі в полісі-мейкинг, програм інновацій тощо, – прогрес та залучення ЗВО та НДІ, їх залучення відбувалось «не завдяки, а всупереч». Тобто, звісно, є окремі кафедри, викладачі, колективи та їх історії успіху. Але разом картинка ніяк не складається й причина зрозуміла – вся система потребує реформування, й знову ж, м’яч тут давно на стороні держави. Урок за минулий період тут такий, що а) цю співпрацю з вказаними категоріями варто продовжувати, не дивлячись на всі труднощі, б) необхідно паралельно готувати окремі мережеві структури, справжніх «агентів змін», які фондуються на засадах приватно-державного партнерства. Саме їм мають бути делеговані ролі DIHs, промислових інкубаторів – акселераторів, технологічних парків тощо. В рамках нинішніх ЗВО чи НДІ це просто неможливо.
Чи є ці висновки та уроки спільними? – обговоримо на онлайн зустрічі 26 червня, о 17-00, анонс от-от. Ця зустріч буде також присвячена виробленню та фіксації положень нового Маніфесту Індустрії 5.0, – конференція 14 липня є чудовою нагодою оновити весь контекст української Smart.Industry й закласти нові цеглинки в фундамент післявоєнного майбутнього.
Юрчак Олександр, СЕО УКА, координатор руху «Індустрія 4.0 в Україні».