Що заважає розумній інтеграції України у глобальні ланцюги доданої цінності? В широкому сенсі це відсутність політики підтримки виробничого і технологічного розвитку країни.
Відсутність стратегічного бачення у політиків та відповідно скоординованих дій. В таких умовах країна приречена завжди наздоганяти, до того ж невдало. Натомість якщо правильно визначений власний шлях, він прокладе найкоротшу дорогу до успіху. І така дорога може бути раціональнішою ніж у інших країн.
У більш практичному вимірі розумній інтеграції у ланцюги заважає відсутність інструментів промислової політики, серед яких: застосування критерію локалізації до якого потрібно прив’язати витрати державних коштів на державну допомогу та публічні закупівлі. Локалізація створює м’який примус для переміщення виробництв в країну, оскільки той хто хоче отримати державну допомогу чи замовлення повинен буде здійснювати виробничі операції на території цієї країни.
Також це звичайно індустріальні парки, де діють податкові стимули та є доступною базова виробнича інфраструктура. Такі території можна організувати навколо виробників складної індустріальної продукції, що стимулюватиме прихід туди виробників компонентів та дослідницьких центрів. Власне це буде чистий процес формування кластеру, а значить і вигідної інтеграції у ланцюги вартості.
Підтримка R&D через фонди і фінансування забезпечує здатність країни розробляти власні технології, а значить створювати ланцюги вартості, контрольовані розробниками. Компонентом цієї політики має бути стимулювання співпраці креативної інженерної спільноти і вітчизняних промислових підприємств, як промислових полігонів для випробувань і впроваджень.
Однак, найперше потрібно вигідно інтегруватись у ланцюги, діючи на власній території. Для цього потрібно збудувати в країні сучасні переробні заводи. Кожен такий завод це захоплення ланцюга переробки, який значно вигідніший ніж ланцюг виробництва сировини. Україна унікальна тим, що має можливість інтегрувати на власній території і виробництво сировини і її переробку. Оскільки такої сировини є багато, зокрема сільськогосподарської. Цим матимемо суму доданих вартостей двох ланцюгів, які створюватимуться в країні. Це сповідують всі розвинені країни, переробляючи сировину самі.
Але знову ж для появи нових заводів потрібна розумна індустріальна політика. Вона повинна обов’язково бути системною і практикувати використання набору інструментів розвитку, частина яких була згадана вище. І звичайно до цього має бути додана грошово-кредитна і фіскальна політика. Не буде успіху без виділення державних фінансів на стимулювання виробничого і технологічного розвитку.
В останній редакції Програми Уряду є згадка про правильні індустріальні ініціативи. Але чому згадка? Тому що навпроти присутній запис «не потребує фінансування…» А це означає, що він більше декларативний і поки ще в країні на практиці зміни по відношенню до виробничого розвитку не відбулось.
Але ми, завдяки нашим експертним дослідженням і обговоренням, вже чітко знаємо що робити. Отже потрібно діяти.
Володимир Власюк, директор “Укрпромзовнішекспертиза”