Дана стаття підготовлена в рамках тимчасової робочої групи «reskilling та upskilling», яка створена в кампанії «Молодь та Індустрія 4.0». Автор – Марина Філіпова, викладач Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського».
Закон України «Про вищу освіту» стаття 10 Стандарт вищої освіти містить низку вимог до освітньої програми:
- обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;
- вимоги до рівня освіти осіб, які можуть розпочати навчання за цією програмою, та результатів їх навчання;
- перелік обов’язкових компетентностей випускника;
- нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;
- форми атестації здобувачів вищої освіти;
- вимоги до створення освітніх програм підготовки за галуззю знань, двома галузями знань або групою спеціальностей (у стандартах рівня молодшого бакалавра), міждисциплінарних освітньо-наукових програм (у стандартах магістра та доктора філософії);
- вимоги професійних стандартів (за їх наявності).
Тобто, освітні компоненти (дисципліни), які містяться в освітній програмі (ОП) повинні забезпечити оволодіння компетентностями та результатами навчання, які закладені в стандарт, у здобувачів вищої освіти. В межах своєї автономії заклад вищої освіти (ЗВО) може додати свої компетентності та програмні результати навчання в ОП для доказу її унікальності.
Якщо дивитись на стандарти, які МОН пересилає на розгляд роботодавців, то зазвичай, в групі розроблення або як залучених фахівців немає представників підприємств. Також фахову експертизу проводять провідні викладачі закладів освіти – наприклад, тільки в стандарті 133 спеціальності проводив представник підприємства. Це свідчить про розрив зв’язку закладів освіти з роботодавцями.
Тобто ЗВО повинен виконувати вимоги стандарту, який написаний представниками інших ЗВО, для того щоб вижити пройти акредитацію з однієї сторони.
А з іншої сторони – під час проходження акредитації позитивною практикою є залучення представників роботодавців до освітнього процесу. Але не завжди такий представник, або тісна співпраця з підприємствами можуть забезпечити виконання вимог стандартів.
Також при розроблені (оновлені) ОП ЗВО/кафедра/гарант використовують наявну матеріально-технічну базу (більшою частиною вона застаріла, що пов’язано, навіть з не бажанням адміністрації ЗВО розвивати кафедри, а з державним фінансуванням, якого вистачає лише на оплату комунальних послуг, в кращому випадку) та розраховують на знання викладачів, які працюють у ЗВО. Якщо брати середньостатистичного викладача ЗВО, то він користується знаннями, які здобув ще під час навчання, й немає бажання розвивати свої навички та набувати нові знання. Ця ситуація була завжди, а й ще погіршилось в зв’язку з карантинними обмеженнями. Все відбувається за принципом – «я сиджу в своїй «шкарлупці», виконую ваші мінімальні вимоги, студенти «типу» задоволені, то що ви від мене хочете?».
Звичайно, в ЗВО є викладачі-фанати свого діла, які хочуть та прагнуть розвитку, вдосконалення своїх дисциплін але їх дуже мало, й вони, зазвичай, почувають себе «білими воронами» в системі. При чому хтось з них може витримати тиск системи з «нескінченими» звітами та папірчиками, а хтось просто йде з ЗВО.
Це одна сторона проблеми з боку ЗВО. Є інша, яка полягає в тому, що більшість з них практично не зацікавлені в постійній роботі з підприємствами, тобто їх не цікавіть які потреби в них, які фахівці чи які навички й знання потрібні для них. Часто відсутній зв’язок ЗВО-студент-роботодавець. Хоча, це є однією з вимог акредитації ОП, але все вирішується на рівні домовленості та дружніми зв’язками когось з викладачів з представниками підприємств та бізнесу. Але, як декларує Національне агентство забезпечення якості вищої освіти «Потужне наукове середовище, всебічний розвиток студента, запровадження нових ефективних освітніх практик, які призводять до реальної конкурентоспроможності випускників на ринку праці — фактори, які стануть вирішальними при присудженні зразкової акредитації» (сертифікат акредитації на 10 років).
Ще однією стороною відриву підготовки здобувачів від інновацій, може бути їх пасивність до покращення навчання та надання зворотного зв’язку щодо ОП, тобто більшість їх влаштовує поточний стан справ.
Говорячи про сучасних студентів, необхідно відзначити відсутність у багатьох розуміння та мотивації – рушійної сили для здобуття знань.
Передумови бувають різні: тиск батьків на виборі професії, низький прохідний бал на обрану спеціальність, приклад знайомих, престижність ЗВО за громадськими мірками та інше. Але факт залишається фактом – поки що не з’явиться зацікавленість, результат буде наближений до нуля.
Основні проблеми студентів
- немає впевненості у майбутньому працевлаштуванні; немає чіткого розуміння, як практично застосовувати теорію;
- довгий шлях у кар’єрі – втрата часу (їх лякає довгий і незрозумілий кар’єрний шлях, немає уявлення про фінансову стабільність) тощо.
Все це призводить до того, що ЗВО не завжди може швидко реагувати на інноваційні зміни, і як наслідок – збільшується прірва між потребами підприємств та знаннями і навичками здобувачів.
Якщо немає нових, інноваційних курсів для здобувачів вищої освіти, то ЗВО не може нічого запропонувати підприємствам для навчання їх співробітників.
Підприємства та ЗВО майже не розглядають одне одного як фактор інноваційного розвитку і не готові до взаємної співпраці як засобу формування інноваційного середовища.
Інститут післядипломної освіти КПІ ім. Ігоря Сікорського , пропонує курси для підвищення кваліфікації промисловців, але їх перелік дуже обмежений.
З боку підприємств та бізнесу також немає, як такої зацікавленості, використовувати можливості ЗВО для розвитку своїх співробітників, простіше знайти фахівців на підприємстві або в галузі, створити власні курси для розвитку співробітників й тому подібне. Як приклад, можна привести компанію Прогрестех Україна, яка готує собі співробітників, начебто, використовуючи можливості ЗВО по залученню студентів, але після відбору, власними силами проводить їх підготовку.
Виключення з цього «правила є хіба що Ajax Systems, яка обладнала сучасну лабораторію для факультету електроніки (ФЕЛ) КПІ ім. Ігоря Сікорського та започаткувала навчання за сертифікатною програмою. Компанія планує масштабування сертифікатних програм ще на кілька ключових факультетів для Ajax Systems. Студенти, які навчаються за сертифікатними програмами додатково до диплому про ВО отримують сертифікат, про проходження програми.
**********
Якщо підсумувати вищесказане.
МОН розробляє стандарти освіти, й за законом погоджує їх з роботодавцями, але насправді це відбувається радше “на папері”.
ЗВО виконує стандарт при розробці освітньої програми, як, власне, бачить це, та не враховує поточний стан справ у промисловості, наявні інновації й більшість ЗВО не хочуть нічого змінювати.
Підприємства зацікавлені в отримані підготовлених фахівців, але співпраця з ЗВО не має розвитку.
Коло замкнулось…
Як розірвати це коло? На мою думку, варто почати з фахової експертизи стандартів вищої освіти, для того щоб вони містили положення інноваційних та проривних технологій.
Кілька ідей –
- Необхідно зменшити вплив МОН на автономію ЗВО та збільшити фінансування оновлення матеріальної бази.
- Надати можливість ЗВО запрошувати до викладання фахівців-практиків, не тільки за рахунок базового фінансування.
- ЗВО починати працювати з підприємствами при розроблені ОП, збільшувати частину курсів (дисциплін), для підготовки висококваліфікованих фахівців, які з першого дня здатні працювати на високому рівні на будь-якому підприємстві.
- Мотивувати студентів до навчання шляхом оновлення ОП, залучення фахівців – практиків до проведення занять, створення дуальних програм.
- Створення найбільш перспективної та конкурентоспроможної моделі «університет як платформа для співпраці» – дослідників, викладачів, студентів, бізнес-організацій, органів влади тощо.
- Взаємодія підприємств та ЗВО з інтеграцією у виробничий процес (створення потужних баз практики, організація стажування викладачів).
- Інтеграційна форма взаємодії університетів та конкретних підприємств, реалізована на паритетних засадах (дуальне навчання, корпоративні освітні програми, тощо).
Виконавча дирекція АППАУ, як головний координатор кампанії «Молодь та Індустрія 4.0» щиро дякує пані Марині Філіповій за дану публікацію й запрошують інших учасників кампанії надавати свої відгуки та пропозиції в рамках дискусій, що розпочались.