У 1967 році корейський уряд подав заявку до Світового банку на отримання кредиту для будівництва першого в країні сучасного сталеливарного заводу. Заявка була відхилена. У той час Корея спеціалізувалася тільки на дешевому одязі, виробах з дерева і риболовлі. Нічого іншого вони не вміли робити. Крім того, в Кореї не було родовищ необхідної для металургії сировини: залізної руди і коксу. А напружені відносини з Китаєм унеможливлювали імпорт цієї сировини звідти. Сировина могла бути доставленою тільки з Австралії. Тож не дивно, що Всесвітній банк відразу ж назвав проект нежиттєздатним.
Перепробувавши різні варіанти і побачивши небажання приватного сектора йти на ризик в таких великих капіталовкладень з дуже довгим терміном окупності, було вирішено запускати проект як державне підприємство. Оскільки основні кредитори – американці, – відмовилися від фінансування цього проекту, то фінансування почали шукати у інших інвесторів. Ці інвестори знайшлися в Японії. Крім фінансування, японці так само надали і технології для запуску заводу, яких у корейців не було. Ймовірно, вони просто не хотіли втратити гроші і були теж зацікавлені в тому, щоб проект запрацював.
Проект був запущений в 1968 році. Державна компанія отримала назву Pohang Steel Company (POSСO). Ця компанія залишалася у власності держави до 2000 року, поки не була приватизована. За цей час компанія стала найбільш ефективною металургійною компанією в світі, якою й залишалася до 90-их, поки їх не обігнала Bao Steel, китайська державна компанія. Почасти це пояснюється широкою політикою підтримки компанії державою, за допомогою високих мит, субсидій. Але ще більшу роль у розвитку компанії зіграв державний банківський сектор Південної Кореї, який по сьогоднішній день є найбільшим джерелом фінансування, надаючи компанії необхідні кошти для експансії на зовнішні ринки. На даний момент, POSCO входить в п’ятірку найбільших в світі сталеливарних компаній.
Автор матеріалу – Павло Вернівський.