7 міфів про кластери, що перешкоджають розвитку промисловості та хайтек в Україні

Випуски №3 та №4 дайджесту Антикризового аналітичного центру Industry4Ukraine яскраво продемонстрували, що картина мобілізації виробників та хайтек секторів є контраверсійною в Україні.

Ми бачимо багато волонтерських успішних ініціатив, але мало цілеспрямованих й добре організованих проектів, які відповідають актуальним викликам й де держава та бізнес діють спільно. Найяскравіше ця контраверсійність проявилось в секторі MedTech – виробництві медичного обладнання. Звіт АППАУ також акцентує, що існуючі в цьому секторі асоціації дуже далекі від засад кластерної кооперації.  Цей кейс й тема мобілізації загалом – безумовно, гарний прецедент, щоб повернутись до кластерної тематики, й тим більше що ця тема є головною в наступному дайджесті Industry4Ukraine та онлайн дискусії експертів, яка планується 13 травня.  Для актуалізації спільної дискусії, можна подати цю тему в вигляді розвінчування міфів про кластери, які й досі панують в Україні в різних колах.

Міф №1: в Україні вже чимало кластерів й ми йдемо в ногу з ЄС

Цього міфу дотримується чимало чиновників центральних та регіональних органів виконавчої влади з причин звітності та демонстрації прогресу. Експертна спільнота Industry4Ukraine дотримується протилежної думки. Роль кластерів, як драйверів економічного розвитку, в нашій державі ніде чітко не визначена. На державному рівні в нас немає ніяких кластерних політик, ні підтримки, ні відповідальних. Відповідно, кластери розвиваються в Україні «самі по собі», хто як забажає. В країні немає ні якісного обліку, ні класифікації згідно прийнятим європейським нормам якості, ні хоча б одного кластеру, сертифікованого по цим критеріям. В цьому – величезна різниця з ЄС, де ці норми, визначення, та класифікації вже досить загальноприйняті. В рейтингах готовності до Індустрії 4.0, Україні займає 87-у позицію по кластерному розвитку серед 100 країн світу – далеко позаду більшості своїх східноєвропейських сусідів.

Ця невідповідність бажаного реаліям постійно породжує хибні трактування та відверті міфи. Наприклад, більшість розповсюджених в Україні так званих «ІТ-кластерів» не відповідають європейським класифікаціям кластерів. Роль хайтек кластерів мала б бути, перш за все, у зростанні конкурентоздатності власної економіки (рівень регіонів та галузей), й завдяки появі інноваційних продуктів та рішень для розвитку вітчизняних підприємств. ІТ-кластери в Україні, натомість, об’єднують аутсоурсингові компанії, вклад яких в розвиток місцевих економік є досить сумнівним. Тобто, по-суті, відбулась плутанина між поняттям «кластер» та «асоціація», що не одне й те саме. Але найбільша шкода від цієї плутанини в тому, що професійні спільноти прийняли як належне, що ІТ-галузь може бути «самою по собі» замість того, щоб ставати драйвером та каталізатором своєї економіки – а не обслуговувати чужі й на рівні «сировини». Хайтек кластери мають роль саме каталізаторів та драйверів розвитку економіки.

Що необхідно змінювати: пропозиції Industry4Ukraine викладені в звіті форуму «Україна – Польща» в 2018, вони залишаються актуальними й досі. На першому плані – це введення відповідальності на рівні Мінекономіки або ж інших ЦОВВ за діючі кластерні політики.

Міф №2: кластери – мертва тема, або «нічого з цього в Україні не буде»

Цієї теми дотримуються опоненти прихильників міфу №1. Це досить рідкісні експерти, серед яких чимало науковців та викладачів університетів, які вже добре розібрались в кластерній темі й знають її історію в Україні. Й справді – ця історія типова для багатьох державотворчих ініціатив останніх 2 десятиліть. Вона  датується кінцем 90-их років минулого століття, чисельними спробами законодавчих ініціатив та урядових постанов, різними форумами та конференціями тощо. «І якщо на сьогодні», – кажуть вони, – «в Україні так і немає потужних промислових кластерів, то це вирок нам як державі та суспільству».

Й справді, в основі промислових та хайтек кластерів лежить виробнича кооперація та співпраця, перезапустити яку в Україні після розвалу СРСР (й саме «знизу», а не «зверху») є надзвичайно важким завданням. Водночас, говорити що в Україні немає  розвитку кластерного руху невірно.  Так, – чимало промислових кластерів мертві або заморожені. Але наш моніторинг та аналітика фіксують чимало чудових кластерних ініціатив (не плутати з розвинутими кластерами) серед чисельних акторів та галузей. Це ті ж самі регіональні ІТ-кластери – в першу чергу, мова про Львівський та Харківський ІТ-кластери. Потужним промисловим кластером є кластер «Закарпаття», що підтримується Федерацією роботодавців автопрому. Цікавий досвід є в кластерних ініціативах Дніпровського космічного та холодильного кластерів, Херсонського бізнес-кластеру, Українського органічного кластеру. Гарні напрацювання має Прикарпатський еко-енергетичний кластер, й дуже потужними в сегментах Green- та CleanTech є напрацювання Greencubator. Зрештою, АППАУ, як співорганізатор Industry4Ukraine та фундатор національного руху “Індустрія 4.0 в Україні”, й де на сьогоднішній день зібрано найбільше аналітики по кластерній темі, є також кластерною ініціативою національного рівня. По всім критеріям діяльності – як фокус на розвитку екосистеми хайтек та вітчизняних секторів економіки, впровадження інноваційних продуктів та рішень, широка кооперація між членами,  спільний експорт та інтернаціоналізація, широке розповсюдження знань та стандартів,  – АППАУ підходить від визначення кластерної організації.

Що необхідно змінювати: всім кластерним ініціативам потрібно швидше переходити на стандарти ЄС – зокрема ті, що прийняті в європейських політиках та стандартах. Краще всього вони відображені в останніх звітах ЄС, рекомендуємо наразі «Smart Guide to cluster policy monitoring and evaluation». Тут є більш ніж достатньо інформації й про критерії справжніх кластерів і про їх кращий досвід.

Міф №3: асоціації вже захищають інтереси бізнесу, й тому «навіщо всі ці зайві рухи та бла-бла…»

Цієї позиції, на жаль, дотримуються керівники чисельних промислових асоціацій та об’єднань. Зазвичай, тут панує дух та парадигми 90-х років, коли керівники бізнесу зрозуміли, що «разом – краще, але ділимо все тільки для своїх». З одного боку, лобіювання тих, хто платить є звичним та нормальним в будь-яких країнах світу. Але в Україні це прийняло дещо надмірний характер, коли в угоду окремим бізнес-структурам, такі асоціації просто закривають свої сегменти чи навіть цілі ринки від конкуренції та входу нових, сильних гравців, в тому числі іноземців. В цьому сенсі, поведінка окремих асоціацій, нічим не відрізняється від олігархічних груп та їх лобістів. Хіба що масштабами.

АППАУ в своєму звіті по MedTech якраз приводить приклад такої вітчизняної асоціації, яка наразі просто закрила доступ інших інноваторів та учасників ринку до будь-якої співпраці. В поточних умовах, невідповідність такої поведінки чисельним викликам COVID-19 є більш, ніж очевидною. Скажемо прямо – ця поведінка є просто шкідливою, оскільки «гасить» величезну соціальну та інноваційну енергію та можливості, які підняв COVID-19. В підсумку, Україна на очах втрачає свої можливості започаткувати потужний кластер MedTech. Хоча потенціал для цього в країні є. На жаль, керівники згаданої асоціації та їх членів дуже далекі від розуміння цих речей.

Що необхідно змінювати: MedTech та їхні актори є просто прикладом. В багатьох промислових галузях України ми бачимо присутність таких самих відверто лобістських організацій, які проповідують парадигму «Техас – тільки для техасців» та її різновиди. Як протидіяти цьому? Тільки через поступовий та системний підхід «європезації» учасників ринку, їх освіти та просвіти, й розвитку справжніх кластерних ініціатив та кластерів. Власне, й чому роль держави в цьому процесі є супер-важливою. Адже всі ці системні речі – це час, людські ресурси та кошти.

Міф №4: «ми й так інноваційні та конкурентоздатні…»

Зазвичай, ця парадигма панує в асоціаціях, які підтримують міф №3. зазначено вище. Й дійсно, в таких асоціаціях (до медпрому, можна сміливо додавати окремих приладобудівників, авіаторів, машинобудівників) чимало цілком успішних фірм – експортерів. Тобто, вони вже конкурують на світових ринках, в тому числі за рахунок кращої якості та певних, продуктових інновацій. То чому ж це міф? Це міф, й міф саме про сталість цієї ще дійсно існуючої, відносної конкурентної переваги. Тобто, керівники не розуміють двох речей – 1) про суть та природу інновацій в сучасному світі, 2) динаміки змін. Інновації сьогодні народжуються в відкритих та розвинутих екосистемах, й з якими позиція «Техас – для техасців» є несумісною. А про позитивну динаміку українських інновацій в промислових хайтек годі й говорити – ми здаємо позиції щороку й все більше, майже по всім напрямам.

Що необхідно змінювати: для початку, такі керівники  – що асоціацій, що бізнесів – мали б вивести на належну основу функцію продуктового менедженту. В якій достойне місце зайняли б конкурентні аналізи та бенчмаркингові огляди. Подібні речі дали б відразу розуміння «де ми – в нашому продуктовому сегменті, – в глобальному світі! – та яка подальша перспектива». Наприклад й повертаючись до MedTech, вже зрозуміло, що розробники та виробники розвинутих країн отримали сьогодні сотні мільярдів на розвиток інновацій. Яким чином ми можемо з ними конкурувати? Адже інвестиції від держави – мізерні, а громадські та донорські кошти в основному йдуть на закупівлю імпортних товарів. Потрібно ясно відповідати на ці складні питання. І якщо чесна відповідь – «ніяк», тоді пора все-ж задуматись про справжню природу та мету кластерних об’єднань.

Міф №5: «всі ці об’єднання – це просто втрата часу, тому –  краще я сам»

Цей міф й досі розповсюджений серед чисельних представників МСБ. Дійсно – серед них є чимало успішних, в тому числі в сфері хайтек. Водночас, говорити, що ці бізнеси здатні вирішувати комплекс проблем – від відносин з державою, забезпечення кадрів, фондів для розвитку, експорту та інтернаціоналізації, інновацій тощо, – дуже сумнівно. Інакше, Україна б не займала місця в кінці більшості рейтингів, які стосуються промислового чи інноваційного розвитку.

Що необхідно змінювати: для розвінчування цього міфу важливою є робота керівників асоціацій та кластерів. Вони повинні яскраво демонструвати, що їх члени мають кращі показники зростання по відношенню з «не членами». Наприклад, в згаданому вище звіті ЄС про кращі кластерні практики, наводяться результати дослідження згідно якого європейські кластери та їх члени мають на 10-30% кращі показники щодо продуктивності праці, темпам зростання, кількості робочих місць, середній зарплаті тощо.

Міф №6: достатньо об’єднатись і все піде само собою

Це парадигма чисельних кластерних ініціатив, які створювались та існували не більше пів-року. Практика підписання меморандумів, угод, створення НГО тощо – і які далі залишаються виключно на папері, дуже розповсюджена в Україні. Подібні ініціатив не тільки «псують» подальший облік та аналітику “живих” кластерів. Вони деморалізують багатьох учасників ринку й обесцінюють саме поняття кластерів.

Що необхідно змінювати: хвиля просвіти  та освіти, роль регіональних агенцій розвитку, підтримка держави та інституційних партнерів мають бути на порядок вищими. Всі інціатори кластерного розвитку мають добре розуміти, що заснування та розвиток кластерів – це час, ресурси, кошти. Керівники та фасилітатори потребують обов’язкового навчання. І ці кошти мають надходити  не тільки зі сторони держави чи донорів. Сам бізнес має робити свої внески й утримувати хай невеличку, а все-ж виконавчу структуру й оплачувати заходи по розвитку. Ці підходи мають бути зваженими та поступовими. Наприклад, в реалізації нашої концепції ІАМ в Запоріжжі ми йдемо від передачі поступової опіки від АППАУ та місцевої ТПП (як ініціаторів) – до повної самостійності місцевого кластеру.

Міф №7: «головне – конкретні бізнес-проекти, інфраструктура – це не для нас»

Подібна позиція також розповсюджена серед керівників окремих кластерних ініціатив. Вони ігнорують проблеми екосистемного та інноваційного розвитку, відносин з державою, кадрового голоду тощо. «Головне – це бізнес», – кажуть вони, маючи на увазі короткострокові бізнес-проекти, замовниками яких є інші бізнеси.

До певної міри, цей підхід має сенс на існування – від добре підходить для ментальності багатьох керівників в Україні. Однак з огляду на кращі практики в Україні та світі, цей підхід є радше міфом про кластерний розвиток. Без розвитку екосистем та кластерної інфраструктури (освіта, кадри, інновації, фонди, законодавство …) ніякий стабільний та тривкий розвиток неможливі. Для тих, хто сповідує протилежні погляди радимо переглянути ролик «чи можливо молоко без корови». Хоче меседжи Лорена Грехема з МТІ (США) адресовані російським керівникам, смисли є повністю релевантними і для України. Без екосистеми, без сприятливого середовища, без технологічної інфраструктури – годі й мріяти про сталий розвиток в високотехнологічних сегментах. Й сьогодні власне – не тільки в них, інновації потрібні всюди.

 Що необхідно змінювати: варто для початку просто знати кращі практики в Україні та світі. Наприклад, кластер «Закарпаття» не мав би відповідного прогресу, якби не системна робота Федерації роботодавців автопрому, які постійно генерують нові й нові законодавчі ініціативи. Так само, ІТ-кластери ніколи б не зростали на 20-30% на рік, якби не їх системна робота з кадрами та молоддю – й де вони дають сьогодні фору всім промисловцям.  Подібні практики є цілком європейськими. Кластери – це не «про гроші тут і зараз», це – про спільну переспективу зростання на роки.

*******

Будемо обговорювати ці міфи й загалом проблематику та перспективи кластерного розвитку в Україні на онлайн дискусії 13 травня – приєднуйтесь. Також запрошуємо українські кластери та кластерні ініціативи надавати нам інформацію про свою діяльність – випуск дайджесту №5 планується в кінці цього тижня. Ознайомитись з попередніми дайджестами можна за цим посиланням.

Юрчак Олександр.

Корисна інформація від АППАУ

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may use these HTML tags and attributes:

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>